Лади народної музики - сайт "Композитор"

ЛАДИ НАРОДНОЇ МУЗИКИ (ЛНМ.) — абстраговані від ритму й мелодики структури, де формалізуються відношення опорних (устоїв) і неопорних (неустоїв) тонів. ЛНМ. моделюються у вигляді звукоряду — ступеневої або кількісної послідовності всіх звуків відповідної мелодії. Нар. мелодія утворюється із системи поспівок, кожна з яких формується навколо свого опорного тону ("Щедрик" в обр. М. Леонтовича складається з єдиної повторюваної поспівки з устоєм на нижньому тоні). Наспів є одноопорним, якщо всі поспівки спираються на один опорний тон, і багатоопорним, якщо поспівки мають різні устої.

Звукоряд, за правилами етномузикології, виписується нотами в низхідному порядку. Це зумовлюється тим, що кінцеві опорні тони більшості нар. мелодій перебувають у нижній його частині, а мелодичні контури наспівів зберігають генетичні зв'язки з інтонаціями мовлення. За цих умов довершений каданс розміщується внизу. Обсяг звукоряду від найвищого до найнижчого звуків називається амбітусом. У схемі звукоряду нестійкі тони позначаються заштрихованими овалами без штилів, гол. устій позначається цілою нотою, побічні устої (залежно від їх значення) — половинною нотою, чверткою, вісімкою зі штилями.

Сусідні звукоряди виявляють спільність чи відмінність їх звук. складу й перебувають у стосунках "накладання на відстані". Таке явище отримало назву інтерференції звукорядів. Вона буває ідентичною (повна тотожність двох лад. сегментів), еквівалентною (наявність суб-тону чи альтерації), автентичною (2 лад. сегменти не мають спільних тонів), плагальною (1 спільний тон), інтерплагальною (1-й звукоряд має ширший амбітус і містить усі звуки коротшого звукоряду), трансплагальною (звукоряди мають 2 і більше спільних звуків, але відрізняються за амбітусом). Інтерференція звукорядів застосовується в кібернетичній етномузикології (див. Етнологія музична) у програмах автоматизованого аналізу муз.-фольк. текстів.

Різноманітні модифікації в лад. сфері породжують численні види ладової змінності. Залежно від інтервалу між попереднім і наступ, устоями змінність буває великосекундова, малотерцева, квартова та квінтова. До різновидів лад. змінності належить транспозиція — перенесення поспівок чи частини мелодії на певний інтервал, здебільшого вгору (квінтова, квартова в чардашевих формах, великосекундова — в коломийках}.

До особливих категорій ладової змінності належить варіативність інтонування деяких тонів наспіву, особливо терції, сексти (в межах наспіву вони можуть бути вел., малими, нейтральними, заниженими та завищеними), дещо менше — кварти (здебільшого завищується аж до інтонації тритона). Досить вживаною є альтерація, менше — хроматизм, що не вживається між сусідніми звуками й тому отримав назву хроматизму на відстані. У зв'язку з цим терміни "альтерація" і "хроматизм" виявляються зближеними й певною мірою можуть вживатись як синоніми. Деякі нестійкі тони наспіву використовуються в певних позиціях і мають визначені лад. функції та власні назви: вел. секунда знизу до устою — субсекунда, кварта знизу до нижнього устою — субкварта.

ЛНМ. систематизуються: а) за числом звуків — клас тонових звукорядів; б) за амбітусом — клас хордових звукорядів; в) за інтервальною структурою — клас хазматонових звукорядів. Тонові звукоряди утворюються з чергувань великих секунд і терцій: дитоніка (2 звуки в межах терції, рідше — кварти); тритоніка (3 звуки в межах кварти, напр., до — ре — фа або до — мі-бемоль — фа); тетратоніка (4 звуки в межах квінти, напр., до — ре — фа — соль або до — мі-бемоль — фа — соль); пентатоніка (5 звуків у межах сексти або септими).

Хордові звукоряди утворюються з чергувань великих і малих секунд на основі діатоніки: біхорд (2 сусідні звуки); трихорд (3 звуки в межах терції: до — ре — мі або до — ре — мі-бемоль);

тетрахорд (4 звуки в амбітусі кварти); пента-хорд (5 звуків у квінті); гексахорд (6 звуків у сексті); гептахорд (7 звуків у септимі).

Хазматонові звукоряди утворюються з чергування вел. інтервалів — терцій, кварт, квінт, октав тощо. Для укр. фольклору мало властиві, трапляються в народів Океанії.

До ЛНМ. зараховують також т. зв. "середньовічні лади", октавні за амбітусом: автентичні, де нижній і верхній устої перебувають на відстані квінти, та плагальні, де відстань між устоями — кварта. Автентичні Л. включають іонійський, еолійський, дорійський, міксолідійський, фригійський, лідійський. Плагальні — ті самі структури з приставкою "гіпо-": гіпоіонійський, гіпоеолійський тощо. Діатонічна структура плагальних і автентичних ладів ідентична, однак плагальні ладо-звукоряди розпочинаються на кварту нижче, порівняно з автентичними. У муз. фольклорі плагальні Л. мають місце в давніх реліктових та нерозвинених муз. формах дит., колискових та календарно-обряд. пісень [як своєрідне низхідне зісковзування з осн. звука (тоніки)], а також у піснях із заповненою субквартою. Плагальні Л. типові для пісенного фольклору західних регіонів України — Карпатського й Прикарпатського.

Окрім октавних ладів, в укр. фольклорі трапляється 9-щаблевий мінор, характерною рисою якого є низький 2-й щабель, що використовується октавою вище й може розглядатися як варіант "хроматизму на відстані" (напр., сі 1-ї октави в ля мінорі в 2-й октаві звучить уже як сі-бемоль).

На новіших пластах укр. фольклору (від 18 ст.) позначились європ. маж.-мін. система, гомофонно-гарм. стиль (див. Стиль музичний). Поширеним був гарм. і мелод. мінор. На цей фольк. мат-л спирається апокрифічна традиція і пісенно-романсова творчість.

Окрім описаних ЛНМ., у музиці народів світу існує ще значна кількість Л., що не мають чіткого визначення й потребують подальшого ретельного опрацювання. Це згадана вище хаз-матоніка, а також Л.: "качельні", "сходинкові", "фанфарні", "мовно-рецитаційні", "варіантно-змінні", "натурально-обертонові", "тонально-мовні", "тембрально-гортанні", "специфічно-інструментальні" (насамперед у дух. музиці з незвичним, необертоновим розташуванням гральних отворів).

		Пт, 22.11.2024
	Композитор