ЛІБРЕТО (від італ. Іibrettо — зменшувальної форми слова Іibго — книжка) — 1. Брошура кишенькового формату з оперним текстом, що розповсюджувалася поміж глядачів театр. вистави. 2. Літ. текст опери, оперети, мюзиклу, також сценарій балету, пантоміми. Л. у широ­кому розумінні — літ. твір, призначений для муз.-сцен. втілення. На сучас. етапі спостеріга­ється тенденція поширення терміна Л. і на ін. літ.-муз. жанри, зокр. ораторію, кантату. 3. Коротке переповідання сюжету опери, оперети, балету (синопсис).

Л. може являти собою: 1) переробку для муз,-сцен. втілення літ. твору ("Іоланта" М. Чайковського за драмою Г. Герца, "Тарас Бульба" М. Старицького за. повістю М. Гоголя); 2) новий оригінальний твір, спеціально створений для муз.-сцен. втілення ("Роберт-Диявол" Е. Скріба й Ж. Делявіня); 3) компіляцію з фрагментів різних текстів ("Німецький реквієм" Й. Брамса). Тому лібретистом є той, хто створив, переро­бив або упоряд. словесний текст спеціально для муз.-сцен. втілення. Іноді лібретистом нази­вають також балетного сценариста.

Існують 3 принципи взаємодії лібретиста й автора музики. 1. Композитор створює музику на вже існуюче Л. ("Бал-маскарад" Дж. Верді на Л., створене А. Соммом за Е. Скрібом). Цей принцип зумовлює можливість появи кількох муз. втілень одного Л. Подібна практика була розповсюджена в 17—18 ст., коли працювали такі лібретисти, як О. Рінуччіні, П. Метастазіо, Р. Кальцабіджі. 2. Лібретист створює Л. на вже існуючий муз. твір (напр. "Життя за царя" Е. Розена на музику М Глінки). У цьому разі можуть виникати декілька варіантів Л. одного муз. твору. За таким принципом працюють і перекладачі Л. ін. мовою, зокр. укр. — Д. Ревуцький, М. Рильський, Л. Старицька-Черняхівська, М. Бажан, Борис Тен, М. Лукаш, Б. Гнидь та ін. 3. Композитор бере на себе функцію лібретиста (С. Гулак-Артемовський, В. Кирейко, О. Бородін, М. Мусоргський, Р. Вагнер, А. Бойто, Л. Яначек).

У рад. театрах 1920-30-х існувала практика пере­робки Л. клас. опер з ідеологічних причин (напр. "У боротьбі за Комуну" М. Виноградова і С. Спаського на музику "Тоски" Дж. Пуччіні, "Іван Сусанін" С. Городецького на музику "Життя за царя" М. Глінки). Проблематику, пов'язану з Л., вивчає лібретологія.

Література:

• Опера ХVІІ-ХVІІІ веков: Сб. либретто / Ред., вступ, ст. й прим. В. Фермана. — М.;Ленинград, 1939;
• Кузик В. Дмитро Ревуцький — дослідник та перекладач австро-німецької пісні // Роберт Шуман й перекрестье путей музьїки й литературьі. — X., 1997;
• Ганзбург Г. С. Свириденко — дослідниця німецької музи­ки та перекладачка німецькомовних лібрето // Українсько-німецькі музичні зв'язки минулого і сьогодення (за матеріалами міжнародного симпо­зіуму) / Ред.-упоряд. — Т. Невінчана. — К., 1998;
• Його ж. Вокальні переклади лібретних текстів як елемент мистецької історії України // Укр. культура: Проблеми і перспективи. — X., 2004;
• Sonneck О. Catalogue of орега librettos printed before 1800. — Washington, 1914. — V. 1-2;
• Його ж. Catalogue of 19th century librettos. — Washington, 1914;