МЕЦО-СОПРАНО (італ. mezzosoprano, від mezzo — середній) — жін. голос, проміжний між сопрано й контральто. Розрізняють висо­ке М.-С. (лір.), наближене до сопрано, і низьке, наближене до контральто. Характерним є повнота звучання в серед, регістрі, наявність нижнього грудного регістру та різкішого, ніж у сопрано, звучання верхніх звуків. Діапазон переважно а (в) — а^г (в²). Особливий різно­вид — колоратурне М.-С. (партія Розіни в опери "Севільський цирульник" Дж. Россіні).

Представники М.-С. у світовому виконавстві — І. Архипова, 3. Долуханова, Е. Мантеллі, О. Образцова. В укр. мистецтві можливості М.-С. репрезентува­ли О. Благовидова, А. Левицька, О. Левицька, В. Лемінська, Г. Лукашевич, Н. Гребенюк, В.Кочур, Хр. Липецька, 3. Лисак, Л. Руденко та ін. Для М.-С. твори писали Б. Котюк (вок.- симф. "Два вірші Р.-М. Рільке" для М.-С. й струнного оркестру, 1977); І. Кириліна (моноопера "Три портрети", сл. Л. Костенко для М.-С. й кам. орк., 1988), В. Гончаренко ("Покинута церква" для М.-С. й кам. орк., сл. Ф. Ґ. Лорки, 1989); Ю. Гомельска ["The Divine Sarah" ("Божественна Сара"), опера-сцена на лібр. М. Ірвіна (англ. мовою) для М.-С. і фп.; 1999 та "Очікування", сл. Дж. Фонтана (англ. мовою) для М.-С. і фп., 1997] тощо.

Українські оперні партії для М.-С. — Одарка ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Терпелиха ("Наталка-Полтавка" І. Котляревського — М. Лисенка), Настя ("Тарас Бульба" М. Лисенка), Соломія ("Богдан Хмельницький" К. Дань- кевича), Уляна ("Молода гвардія" Ю. Мейтуса), Оксана, Клеопатра ("Загибель ескадри", "Мамаї" В. Губаренка), Йохаведда ("Мойсей" М. Скорика) та ін.