МИСЛЕННЯ МУЗИЧНЕ (MM.) - термін теорії музикознавства 19—20 ст. У найширшому сенсі MM. тлумачиться як єдність духовних, психічних та ментальних властивостей особис­тості або суспільства, що зумовлює всі види й форми муз. діяльності. У цьому значенні MM. виступає синонімом муз. свідомості. Існують індивідуальне й колективне MM. Перше співвід­носиться з цілісністю, куди включають психічні властивості та особливості нац. менталітету інди­відууму, його заг. і спец, уміння, знання, мотиви поведінки, інтереси, схильності, етичні, естет, та реліг. цінності. Друге поняття репрезентує MM. представників певних цивілізацій, культур, істор. епох, рас, народів, націй, соц. верств і груп, мист. напрямів, течій, шкіл тощо. У цьому сенсі до MM. належать різні явища: світогляд, умонастрій, ест. смак, інтонац.-виражальні засо­би, прийоми творчості тощо. У вужчому і спец, сенсі MM. тлумачиться як атрибутивна власти­вість муз. діяльності (у тому значенні, як мис­лення визначається в контексті філос., психо­лог., мистецтвознавчого або ін. наук, знань). Й. Бур'янек, досліджуючи становлення поняття ММ. у нім., австр. та чеській науці, відзначав, що термін "MM." уперше з'явився на поч. 19 ст. у працях нім. філософа І. Ф. Гербарта. У короткому істор. нарисі, що міститься в кн. Й. Кржесанека "Основи музичного мислення", пріоритет надано нім. фізикові Г. Гельмгольцу, який поставив питання про ММ. у трактаті 1863 "Учення про тонові відчуття". Наук, уявлення про участь розумових дій у процесі створення музики мають дуже давню історію. До істор. передумов теорії MM. належать: вчення Піфагора про музику як числову гармонію; судження Аристотеля й Аристоксена про "розумність" мистецтва; уяв­лення Г. Ф. Лейбніца про рац.-розумову при­роду музики ("Музика є моментальне числення душі, що себе не усвідомлює"); діалектичні судження Ґ. В. Гегеля про музику як єдність розумових і чуттєво-емоц. засад. Версії цих думок мали й мають відчутний вплив на розви­ток теорії музики (див. Музикознавство). Зрілі уявлення про MM. містять учення А. Б. Маркса й Г. Рімана про муз. форму й муз. синтаксис. Музикознавче поняття теми (Thema), речення (Satz), фрази (Phrase), мотиву (Motiv) було визначено ними за допомогою позамузич- них уявлень про думку, значеннєву цілісність висловлення, тобто на підставі аналогії між муз.-звуковим процесом і мовно-розумовими діями. А. Б. Маркс поєднав стійкі поняття муз. формотворення з "гештальтом" — психолог, цілісністю, що належить до розумового рівня свідомості. Він вважав, що істор. викристалізовані композиц. моделі творів підпорядко­вуються закономірностям людського мислен­ня. Природничо-наук. принципи звуковисотної організації музики (гармонії, тональних відно­син) і композиц. принципи формотворення від­дзеркалились у понятті "муз. логіка", запропо­нованому в дис. Г. Рімана "Musikalische Logik" ("Муз. логіка", 1873). Традиції А. Б. Маркса й Г. Рімана було продовжено в А. Шерінгом, Р. Реті, Г. Келлером, Г. Шенкером та ін. У рос.-мовній літ-pi термін MM. і пов'язаний з ним вираз "муз. логіка" з'явилися наприкінці 19 ст. (напр., М. Римський-Корсаков вживав зворот "логіка муз. думки"). MM. стало одним із центр, понять у системі Б. Яворського, уявлен­ня якого про логіку муз. форми кореспондують із аналіт. підходом Г. Шенкера. Надзвичайно важливим було поняття ММ. для Б. Асаф'єва, заслугою якого був розвиток ідей А. Б. Маркса й Г. Рімана про логіку процесу муз. формо­творення й фазового розвитку форми (i:m:t). Важливим для теорії MM. стало дослідження Б. Асаф'євим ролі слуху як перцептивної осно­ви муз. свідомості.

Ренесанс інтересу до феномену MM. і нова хвиля його досліджень спостерігається в 1960— 70-х (цьому сприяла загальна тенденція різних наук, дисциплін до розширення методології). Монографії і. А. Котляревського, Є. Назайкин- ського, В. Медушевського, А. Мухи, /. Пясковського, 2 моногр. зб-ки ст., праці Й. Уйфалуші, М. Михайлова, Ю. Холопова, В. Москаленка та ін. окреслюють відносно автономну галузь знань про музику, а саме — теорію MM. Застосування категорії "мислення" до музики дещо суперечить класич. розумінню есте­тики як "науки про почуття", що принципово відмінна від логіки як "науки про мислення" (А. Баумґартен). Сучас. філос. підхід шукає діалект, чи формально-логічного розв'язання цього протиріччя. і. Ляшенко визначив MM. як "специфічний продукт діяльності худож. мис­лення в звук, образах". Ця дефініція належить до кола суджень про мистецтво як різновид мислення, специфіка якого зумовлена катего­рією "худож. образу". Таке наук, уявлення було виражене у працях Ґ. В. Геґеля, філософів і мистецтвознавців романт. доби. Воно знайшло відбиток у вислові "мистецтво — це мислення в образах" В. Бєлінського. Сьогодні таке наук, уявлення є методолог, основою для вчених, які досліджують спорідненість між муз.-образним і вербально-поняттєвим мисленням, муз. фор­мою й логічним дискурсом, принципами муз. формотворення й законами логіки. Одним із центр, питань є взаємини між мис­ленням і мовою. З цього приводу існують 2 думки: а) мислення не існує без мови, як і мова без мислення, б) мислення — самостій­ний феномен, що існує незалежно від мови, натомість мова є продуктом мислення й без останнього не існує. Обидві думки визнають факт існування MM. через констатацію муз. мови (див. Мова музична). Деякі музико­знавці обирають саме цей шлях визначення ММ. Напр., М. Арановський, який спирався на уявлення про музику як "особливий вид комунікативної діяльності", що вимагає "деякої муз. мови", трактував MM. як феномен, зумов­лений специфічною "муз.-мовною здатністю". І. А. Котляревський бачив сутність ММ. "у кате­горіальному синтезі матеріально-практичного і духовного досвіду, що фіксується всією сис­темою мовних засобів, залучених до процесу муз. творчості".

Психолог, підхід до MM. пов'язує це явище з різними сторонами і властивостями людської психіки. Гол. проблемою психолог, підходу до проблеми MM. є правомірність інтерпретації психічного змісту муз. активності як власне розумових дій. Звідти починається історія пси­холог. вивчення MM. 1910 чес. учений О. Зих експериментально довів існування явища муз. перцепції і справедливо вважав його прямим свідченням участі пам'яті й розумових операцій людини у процесі сприймання муз. форми, а відтак об'єктивним показником муз. мислення. Наступні психолог, дослідження муз. активності (праці Б. Теплова, С. Беляєвої-Екземплярської, М. Блінової, М. Кечхуашвілі, О. Костюка та ін.) підтвердили цю думку й значно розширили базу об'єктивних знань про MM. Для психолог, тлумачення MM. принципово важ­ливі положення про видову розмаїтість і струк­турну складність мислення, про неможливість його зведення лише до вербально-поняттєвих елементів і операцій. Із позицій сучас. когнітив- ної психології поняття MM. (musical cognition) належить до всієї системи психічних функ­цій і механізмів пізнавальної діяльності, куди входить муз. сприймання (perception), пам'ять (memory), образи уявлення (images, ideas), а також ММ. у вузькому сенсі слова (musical thinking). Останній компонент — розумові опе­рації, ідентичні логіко-конструктивним діям. Предметом цих дій є специф. звук, образні уяв­лення, що характеризуються наочно-чуттєвою визначеністю, синестетичністю, яскравим емоц. забарвленням, множинністю асоціацій, знак, смислом, системно-мовними властивостями. Важливий аспект психолог, вивчення MM. поля­гає у з'ясуванні його причетності до творчос­ті, розрізняючи нетворчі (репродуктивні) й творчі (продуктивні) розумові дії. Інші вважа­ють, що мислення — завжди творчий процес. Компромісна точка зору полягає у визнанні мислення процесом, що сполучає репродук­тивні розумові дії (роботу пам'яті) з продук­тивними актами (асоціюванням, аналізом, ком­бінаторним синтезом образів). Відтак виникає ідеальний продукт мислення, що має певні ознаки новизни. З цього погляду творчим визнається не тільки комп. мислення, а й мис­лення музикантів-виконавців і слухачів. Дослідження А. Мухи, С. Волкова про комп. творчість, Г. Ципіна, Л. Бочкарьова про пси­хологію муз.-вик. діяльності, Г. Головинського, М. Старчеус про психологію слухацького сприймання та ін. праці свідчать, що психоло­гічна основа ММ. у всіх суб'єктів муз. діяльності єдина. Остання характеризується багатока- нальністю, гетерогенністю та багаторівневістю інтеріоризації образів сприйняття й екстеріорі- зації звук. ідей.

Дослідження психології MM. провадяться також у напрямку проблем формування й розвитку муз. здібностей, спец, умінь, знань, мотивації, ціннісної сфери та ін. властивостей особистості (роботи Г. Ільїної, А. Готсдінера, Н. Ветлугіної). Такі дослідження пов'язані, у першу чергу, з практ. інтересами муз. педагогіки й методики муз. виховання. Вони сприяють розумінню ґенези й початк. рівнів розвитку MM. Спеціальний муз.-теор. підхід до вивчення MM. є неоднорідним. Його гол. напрямами є вивчення інтонац.-мовних і композиційно-драматургічних закономірностей муз. формотворення. До найважливіших і найпомітніших закономір­ностей належать принципи звуковисотної орга­нізації інтонування, репрезентовані звуковисот- ними строями й лад. системами. Здійснюючи логічний перехід від властивостей цілого до властивостей окремостей, чимало дослідників розуміє під MM. принципи звуковисотної орга­нізації інтонування {О. Оголевець, Є. Герцман). На цих підставах І. А. Котляревський розглядає діатоніку й хроматику — базові закономірності висотно-строєвої та ладової організації інтону­вання — як своєрідні логіко-поняттєві концеп­ти, тобто категорії MM. Подібним чином про­явами MM. вважаються закономірності побудо­ви акордів і принципи їх зв'язку в муз. формі (йдеться про гармонічне мислення); принципи побудови мелодики (мелодичне мислення), принципи компонування багатоголосої факту­ри й норми узгодження співзвуч (поліфонічне мислення). Аналогічні підстави дозволяють конструювати поняття ритм., артикуляційного, тембро-регістрового, орк. мислення. Розвиток теорії MM. відбувається також у напрямку досліджень муз. синтаксису й ком- позиц. будови форми. Широку панораму прин­ципів, моделей муз.-синтаксичних і композиц. структур, витлумачених загалом як закономір­ності муз. логіки, розгорнуто Є. Назайкинсь- ким. І. Пясковський розрізняє мист.-образну й конструктивну муз. логіку, розглядаючи ці логічні відношення в синхронії (як систему принципів упорядкованості муз. форми) і в діа­хронії (як причинно-наслідкові етапи усклад­нення системи принципів оформлення образ, змісту). Незважаючи на солідний масив спо­стережень і вагомі узагальнення, муз-во поки що не має строгої систематики всіх принципів і закономірностей, що репрезентують логіку MM.

Відносну автономність має інформац.-кібернет. підхід до вивчення MM. Він тлумачить мислення як процес нагромадження, передачі та прийо­му інформації, розробляє його функціональні моделі на базі електронно-обчислювальної техніки. Робота над створенням функціональ­них аналогів MM., тобто комп'ютерних моделей муз. тексту, розпочалася наприкінці 1950-х. Хоча цей напрям поки що не має значних від­криттів, певні його успіхи підтверджують факт участі в муз.-когнітивному процесі абстрактних уявлень і логіко-поняттєвих операцій. Представлені наук, підходи до вивчення MM. найчастіше перетинаються і сполучаються, вияв­ляючи певну методолог, домінанту. Прикладами можуть послужити дослідження ММ. у кон­тексті проблем муз. семіотики й організації муз. мови (праці Б. Гаспарова, В. Гошовського, С. Мальцева, В. Медушевського, М. Арановсь- кого, М. Бонфельда), муз. герменевтики й семант. аналізу (праці Ю. Бичкова, А. Кудряшо- ва, Л. Казанцевої, О. Сокола, В. Холопової, Л. Шаймухаметової), просторово-час. концеп­тів (Н. Герасимова-Персидська, Г. Орлов), про­блем етномузикології (С. Грица, О. Мурзина, А. Іваницький). Міждисциплінарний характер подібних досліджень MM. є ознакою акт. фази зростання, формування "ядра" й меж нової наук, галузі муз-ва.

Література.:

• Римский-Корсаков Н. Музыкальные ста­тьи и заметки (1869—1907). — С.Пб., 1911;
• Оголевец А. Введение в современное музы­кальное мышление. — М., 1946;
• Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. — Ленинград, 1971;
• Зарипов Р. Кибернетика и музыка. — М., 1971;
• Котляревський І. Діатоніка і хроматика як категорії музичного мислення. — К., 1971;
• Його ж. К вопросу о понятийности музыкаль­ного мышления // Муз. мышление: Сущность. Категории. Аспекты. Исследования. — К., 1989;
• Проблемы музыкального мышления. — М., 1974; Муха А. Процесс композиторского творчест­ва. — К., 1979;
• Назайкинский Е. Логика музыкаль­ной композиции. — М., 1982;
• Медушевский В. Интонационно-фабульная природа музыкаль­ной формы. — М., 1983;
• Герцман Е. Античное музыкальное мышление: Исследование. — Ленинград, 1986;
• Пясковский И. Логика музы­кального мышления. — К., 1987;
• Музыкальное мышление: Сущность. Категории. Аспекты иссле­дования. — К., 1989;
• Уйфалуши Й. Логика музы­кального отражения // Вопросы философии. — 1968. — № 11;
• Арановский М. Мышление, язык, семантика // Проблемы муз. мышления. — М., 1974;
• Бурьянек Й. К историческому развитию теории музыкального мышления // Там само;
• Озеров В. Теория музыкального мышления и проблемы изучения целостности в музыке // Методологические вопросы теор. музыкозна­ния: Труды ГМПИ им. Гнесиных. — М., 1975. — Вып. 22;
• Холопов Ю. Изменяющееся и неиз­менное в эволюции музыкального мышления // Проблемы традиций и новаторства в совр. музы­ке. — М., 1982;
• Ляшенко И. Целеполагание и деятельность музыкального мышления // Муз. мышление: Сущность. Категории. Аспекты. — К., 1989;
• Михайлов М. О некоторых психологи­ческих механизмах музыкального мышления // Этюды о стиле в музыке. — Ленинград, 1990;
• Ильенков Э. Соображения по вопросу об отно­шении мышления и языка // Философия и куль­тура. — М., 1991;
• Москаленко В. До визначення поняття "музичне мислення" //Укр. муз-во. — К., 1998. — Вип. 28;
• Шип С. К изучению образного содержания музыкального мышления (психоло­гический аспект проблемы) // Муз. мистецтво і культура. — О., 2001. — Вип. 2;
• Kresanek J. Zaklady hudobneho myslenia. — Bratislava, 1977;
• Desain P., Honing H., Thienen H. van, Windsor L. Computational Modeling of Music Cognition: Problem or Solution? //Music perception: An interdisciplinary Journal. — Vol. 16. — N 1.