ЖАНР МУЗИЧНИЙ (ЖМ., від грец. yevoc — рід, походження; лат. genus — рід, категорія, клас). 1. Тип музикування або муз. твору, що природно виникає, розвивається, зникає або трансформується в культурному середовищі у відповідності до потреб суспільства. Харак­теризується певним комплексом функцій, умов існування, образно-змістовних та формальних властивостей. 2. Типологічне уявлення про муз. артефакти, що бере активну участь у ство­ренні, виконанні та слуханні музики й зазвичай відбивається в муз.-теор. поняттях. Термін ЖМ. вживається в музикознавстві окремих країн. В іншомовній термінології слову жанр відпо­відають: франц. і англ. genre, італ. genere, ісп., genero, нім. die Gattung.

[Формування жанрів]

Формування жанрів обумовлюється 3-ма чин­никами, заснованими на подібності певних музич­них явищ.

1-й (найважливіший) — функціональна подібність конкретних артефактів й актів муз. творчості, спорідненість їх життєвого призначен­ня. Напр., завдання магічного впливу на природні явища засобами слова й муз. інтонації зумов­лює тип фольк. календарно-обряд. пісень (ЖМ. колядки, веснянки, купальських пісень); потреба організації колективних дій людей, консолідації їхніх прагнень сприяло появі маршу, потреба релаксуючого суґестивного впливу — колискової пісні тощо. Окрім конкретного призначення, всі муз. твори відповідають низці універсальних функцій мистецтва: естет, насолоди, емоц. екс­пресії, пізнання, спілкування тощо. Тому нерід­ко муз. жанри відрізняються не так конкретним соціокультурним завданням, як акцентуацією пев­них життєвих і худ.-естет. функцій.

2-й    чинник — кондиціональна подібність (від лат. condicionalis — підлеглий умові) муз. артефактів, тобто комплекс необхідних умов, обставин, за яких вони реалізуть свої культурні функції. Йдеться про умови місця виконання твору (напр., відкритий простір або закрите приміщення, вел. зала чи кімната);  часу виконан­ня (узгодженість із певним астрономічним часом або нейтральність до часових обставин);  взає­модію музики з позамуз. худ. компонентами (сло­весним текстом, жестикуляцією, танцем;  обряд., театр., кінематогр. дією); умови презентування худ. твору (кількість вик-ців і слухачів);  пред­метного буття форми твору (усна чи письмова, стабільна чи мобільна форма); соціальні й етнічні умови походження й побутування муз. артефактів.

3-й    чинник — семантична (образно-зміс- товна) подібність муз. творів виникає вна­слідок функціональної спорідненості форм музи­кування. Напр., піднесене й урочисте звернення до вищих людських, природних чи надприродних сил закономірно породжують образно-смисловий тип гімнічних наспівів (гімни, оди, дифірамби). Образна сфера також зазнає впливу комплексу умов музикування. Приміром, пісні, що викону­ються під час фізичної праці, обмежені неве­ликим колом образів й емоц. модальностей: здебільшого вони енергійні й похмуро-рішучі.

Образно-смислову спорідненість муз. творів зумов­лено типологічними властивостями їх творців, зокр., їх темпераментом, світовідчуттям, мента­літетом, ідеологією, віруваннями, соціальними прагненнями, ціннісною орієнтацією тощо. Означений триєдиний комплекс чинників обу­мовлює жанровий стиль (А. Сохор), тобто індивідуально-типові властивості муз.. форми творів, що належать до одного генетичного типу. Жанр, стиль охоплює всі рівні й компо­ненти форми: звук, матеріал, муз. мову (засади організації звуковисотності, ритму, темпу, арти­куляції та динаміки, інтонаційний тезаурус, принципи синтаксичного упорядкування муз. тексту), муз. фактуру, те мат. структуру (композицію). Стиль є найвизначнішою ознакою певного ЖМ. Розвиток ЖМ. залежить від соціокультурних про­цесів, зокр. від духовних потреб суспільства. Всі культури мають спільні потреби, що спричиня­ють художню творчість: обмін  інформацією, ідей­на консолідація, спілкування, образне пізнання світу, вияв переживань, чуттєве задоволення, сугес­тивний вплив на індивіда, розвиток сенсорних та ін. здібностей тощо. Відтак закономірною є спорідненість жанр, складу муз. практики в різ­них культурах і цивілізаціях. В усіх розвинутих культурах є жанр, сфери епіки й лірики, сер­йозних і сміхових худож. дій. До універсально розповсюджених ЖМ. належать, напр., войов­ничі танці, гімни, ламентації, молитви, трудові пісні.

Жанри музичні в кожній культурі знаходяться в системних взаємовідносинах. Структура та якість елементів жанрової системи має значення теор. моделі конкретної муз. культури, виступає неповторною "портретною" ознакою й важливим показником її "стану здоров'я". Наприклад, у старо­давньому Китаї існував інститут держ.-чиновницького нагляду над муз. практикою, зокр., виявом найпопулярніших у народі жанрів. На підставі цих спостережень робилися висновки про моральний стан та ідейні настрої насе­лення.

Оскільки культурні потреби й сфери діяльності людини мають ієрархічне упорядкування, муз. жанри також утворюють своєрідну суборди­націю. Є жанри т. зв. "високої" ("сакральної" та "акад.") музики, пов'язані з найвищими духов­ними цінностями культури, і "низької", "побутової" (профанної) музики, що відповідає психологічним потребам людей, насамперед — потребі в розва­гах, релаксації, простих чуттєвих задоволеннях. Критерії ціннісних суджень про ЖМ. — фактор суб'єктивний, а межа, що розділяє вищі й ниж­чі "поверхи" жанрової системи, є досить умовною. Отже, в суспільстві нерідко виникають конфліктні ситуації, коли певні жанри визнаються "непристой­ними" (напр., теретисма у Візантії) й навіть підпа­дають під заборону (як сарабанда в середньо­вічній Іспанії).

Часом муз. жанри об'єднуються в стійкі єднос­ті — "супержанри", що складаються з відносно самостійних компонентів, "втягнутих" в "орбіту" певного комплексу функцій і умов музикуван­ня: як-от, муз.-обряд. жанр літургії (меси), до складу якої входять речитації, псалмод. наспіви тощо;  жанр опери, що зазвичай об'єднує сольний і хоровий спів, речитатив, танець, оркестр, епізоди тощо.

ЖМ. та процес жанротворення можуть бути осмис­лені як феномени музичне мислення. В цьому аспекті кожний ЖМ. є своєрідним генотипом творчої практики, тобто правилом, зразком, орі­єнтиром творчих дій. Жанр як генотип — це колективне уявлення, що відповідає функціо­нально, кондиціонально та змістовно подібним муз. артефактам, тобто це стійке типологічне образне враження й відповідна абстракція (понят­тя), закріплена словесним визначенням. Такі уявлення допомагають індивідові орієнтуватися в розмаїтті муз. актів і артефактів. Розвинуте поняття ЖМ. і жанр, системи культу­ри мають, насамперед, профес. музиканти — композитори, виконавці. Вони коригують із ним свої творчі дії, що набувають таких форм, як: написання твору за жанр, каноном, гарантую­чи успіх втілення необхідного образного змісту й реалізації певної культурної функції (напр., наспів "на подобен" у давньорус. церк. практи­ці); свідоме узгодження твору з певним жанр, прототипом;  неусвідомлене, інтуїтивне від­творення жанр, архетипу, (скажімо, імпрові­зація танц. супроводу музикантами-аматорами не може бути вільною від природного впливу архетипів танц. жанр, сфери). Таким чином, жанр, генотип певною мірою, сві­домо чи підсвідомо, обумовлює хід і результат творчого процесу, внаслідок чого кожний муз. твір може мати певні жанр, ознаки. Трапляються полі- жанрові твори, де автор, визначення синтезує озна­ки одразу кількох жанрів (напр., опера-балет В. Губаренка "Вій", кантата-симфонія "Кавказ" С.Людкевича, ораторія-балет "Київські фрес­ки" /. Карабиця). Інколи твір засвідчує свідоме прагнення автора до порушення жанр, меж і встановлення нових стійких взаємин між функ­ціями, умовами, змістом та стилем муз. вислову. Історія музики знає чимало експериментів, що з часом закріпились у практиці й започаткували новий жанр, різновид (IX Симфонія Л. Бетхове­на, де вперше було залучено хор, стала згодом стабільним різновидом симф. ЖМ.).

В європейській композиторській практиці останніх 3-х століть спостерігаємо художньо-виражальний прийом жанрової стилізації, коли в контексті тво­ру з'являються інтонаційно-мовні властивості, характерні для іншого ЖМ. Напр., у фп. п'єсі М. Мусоргського "Богатирські ворота в Києві" стилізовано молитовний спів і церк. передзвін. Завдяки відтворенню знайомих рис жанр, стилю виникають асоціації зі сферою церк. музики, з духовно піднесеними образами славної давни­ни. Менш очевидні зміни певного жанрового стилю створюють ефект жанрової алюзії. Жанр, стилізація полегшує слухачам розуміння муз. тексту. В радянському музикознавстві такий прийом називався "узагальненням через жанр" (О. Альшванг) або "жанровою конкретизацією" (А. Муха).

[Жанри в українській музиці]

Жанровий підхід лежить в основі багатьох історичних досліджень і систематичних описів епохальних та етнічних культур. Укр. культура, як прави­ло, представлена 4-а великими жанр, системами, що знаходяться у складній взаємодії: муз. фольк­лором, духовною музикою, акад. музикою європ. традиції та мас. муз. культурою, кожна з котрих здатна утворювати власні "субсистеми". У фольклорі функціонують, насамперед, жанр, субсистеми календарно-обрядових, родинно-побутових, епічних, ліричних, трудових тощо пісень і танців. Основними критеріями їх розпіз­навання є семантика словесних текстів і умови музикування тощо. Інші компоненти — метроритмічна, звуковисотна система, мелодика, фак­тура, тип композиції — не завжди мають значення релевантних (розрізнюючих) ознак. Жанровій системі укр. фольклору притаманний вельми широкий стиліст, спектр (досить порів­няти, напр., муз. мову календарних наспівів, дум, кантів, балад, романсів, істор. і танц. пісень тощо).

Найхарактернішими для укр. фольклору ЖМ. (у контексті слов'ян, нар. пісенних культур) є билини, скоморошини, думи, істор. пісні, щедрів­ки, веснянки, гаївки, купальскі, жнивні, чумацькі пісні, солоспіви, коломийки. Варто виділити й самобутні муз.-театр. жанри вертепної і шкільної драм, нар. інстр. сюїти з характерними танця­ми — гопаком, козачком, чабарашкою. Жанр, система укр. духовної музики генетично пов'язана з греко-візант. культурною традицією. В епоху Відродження й Бароко (в Україні — 17—18 ст.) вона зазнала великого впливу зах.- християн. культури, що спричинило значну транс­формацію традиц. богослужб. жанрів (див. Жанри богослужбові) .,й> виникнення нових жанр, зразків, з-поміж яких найвизначнішим і нац. самобутнім став ЖМ. партесного кон­церту. Процеси взаємодії культурних традицій породили також оригінальні паралітургічні ЖМ. (псальм, кант, духовний вірш). Європейська традиція академічної музики в Україні форму­валася поетапно. На 1-у етапі (кін. 17 — поч. 19 ст.; творчість М. Дилецького, Д. Бортнянсь­кого, М. Березовського, А. Веделя) її представ­лено переважно ЖМ. вок. музики — сольної, хор., оперної та окремими зразками кам.-інстр. музики (духовні хор. концерти, солоспіви, сонати, обробки нар. пісень). Найпліднішими здобутками творчості укр. композиторів 19 — поч. 20 ст. стали водевіль і опера (/. Котляревський, В. Гоголь, Г. Квітка-Основ'яненко, С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко, М. Аркас); солоспіви і класичні ЖМ. кам.-інстр. музики (М. Колачевський, М. Вер- бицький, /. Лаврівський, А. Вахнянин, І. Вороб- кевич, Д. Січинський); обр. нар. пісень, хор. п'єси, кантати (М. Лисенко, М. Леонтович, К Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич). Провідна роль у збагаченні укр. музики новими ЖМ. належить М. Лисенкові (започаткував жанри героїчної, сати­ричної, лірико-фантастичної, дит. опер, елегії, рапсодії їді ін.).

У 20 ст. укр. композитори (зокр. Б. Лятошинсь­кий, Л. Ревуцький, С. Людкевич, М. Вериківський, А. Штогаренко, Г. Майборода та ін.) репрезен­тують увесь спектр класичних жанрів європ. муз.культури, в т. ч. вершинний — симфонію. У 2-й пол. 20 ст. в Україні сформувалася плеяда митців, націлених на експериментування з тра­диц. ЖМ. та пошук нових генотипів муз. компо­зиції (Л. Грабовський, В. Губаренко, Л. Дичко, Ю. І ще н ко, В■ За горцев, І. Карабиць, Л. Коло- дуб, Г. Ляшенко, В Сильвестров, М. Скорик, Є Стан­кович та ін.). Від 1960-х в Україні формуються ЖМ. масової музичної культури — традиц. муз. естрада, поп- і рок музика, авторська пісня, із серед 1990-х — сучас. танц. музика тощо.

[Теорія і класифікації музичних жанрів]

Теорію муз. жанру репрезентовано розмаїт­тям напрямків і концепцій. В її основі — масові емпіричні уявлення про генотипи муз. практики, безпосередньо втілені в жанр, найменуван­нях (жанронімах). Поява жанрової дефініції свід­чить про викристалізованість відповідного ЖМ. Назви жанрів виникли у процесі муз. практики, тому серед них зустрічаються такі, що не від­бивають специфіки даного муз. ЖМ. (напр., жанронім "соната" — від лат. sonare — зву­чати, вказує на акустичну природу муз. мисте­цтва, бо вся музика звучить). Іноді один ЖМ. твору має кілька назв (скажімо, слово "сюїта" позначає той самий генетичний тип, що й "пар­тита¹¹). Інколи одне "ім'я" пов'язане з кількома різними ЖМ. ("шансон¹¹). Чимало жанрових найме­нувань збігається з назвами типів композиційної побудови форми (рондо, варіації, фуґа). Отже, назва ЖМ. не завжди слугує його суттєвою характеристикою.

Утім, багато жанрових імен вказує на функціональ­ні й кондиціональні властивості творів, істотні особливості форми й образного змісту. Напр., значна кількість найменувань нар. пісенних ЖМ. (жнивні, пахотні, покосні, колискові, плачі, колядки тощо) формулює культурне призна­чення даних типів музикування. Є чимало жанр, імен, що фіксує особливості обставин виконання, віддзеркалює соціальне середовище виникнення й побутування типу творів. Напр., чумацька пісня, віланела (від італ. villanella — селянська пісня), вербункош (угор. рекрутська пісня). Жанрові імена танців — коломийка, полонез (букв. —: поль­ський), алеманда (букв. — німецький), хабанера (букв. — з Гавани) — позначають етногеогра- фічні обставини генези ЖМ. Деякі жанроніми свідчать про побутування в річному й добовому часі, з чим пов'язано акт музикування: вечірня, вранішня, всенощна — в практиці христ. бого­служіння; альба — ранкова пісня трубадурів, ноктюрн, серенада, веснянка. Специфічний аспект жанр, номінації — ступінь попередньої підготовленості муз. тексту. Він заявляє про себе в таких найменуваннях, як імпровізація (італ. improviso — непередбачений, рапто­вий), експромт (лат. expromtus — швидкий), капричіо (італ. саргіссіо — каприз, примха). Нерідко жанр, ім'я характеризує образний зміст творів даного генотипу. Напр., кант- віват (від лат. vivat — хай живе), лауда (від лат. laudo — хвалю), бадинера (від франц. badinerie — жарт, витівка), ґальярда (від італ. gagliarda — бадьора, смілива), фолія (від пор- туг. folia — відчайдушна веселість). Чимало жанронімів вказуює на формальні характерис­тики музики: протяжна пісня, частівка, речи­татив, токата (від італ. toccare — тукати), ричеркар (від італ. гісегсаге — стукати). Часом стихійні жанрові імена можуть набувати строго визначеного понятійного змісту і статусу наукового терміну.

Розбудова жанрової класифікації становить одну з головних проблем теорії ЖМ. Спроби най­простішої класифікації здійснювалися ще за античних часів. Так, Аристотель запропонував розподіл муз.-літ. жанрів на епос, лірику та драму. Ця давньогрец. класифікація ЖМ. і досі використовується в мист-ві. Не втратила своєї актуальності й середньовічна класифікація ЖМ., що веде свою лінію від Боеція. Вона поділяє музику на класи: "musica mundana" — світова, космічна музика, "musica humana" — людська (тобто, вокальна) музика та "musica instrumental" — інстр. музика. 1-а категорія є абстракцією в дусі піфагорейської концепції числової гармонії Всесвіту;  2-а й 3-я розді­ляють усю створену на нашій планеті музику за ознакою звукового матеріалу. Щоправда, історія свідчить про самостійне існування змішаного класу вок.-інстр. музики, а практика 2-ї пол. 20 ст. доповнює цю класифікацію галу­зями електронної та комбінованої (такої, що поєднує традиційну акустичну звучність із елект­ронною) музики.

Поміж жанрових класифікацій осібне місце посі­дають ті, що ґрунтуються на критеріях оцінки культурних функцій музики й умов худож. побутування муз. творів. Напр., Іоан-де-Ґрохео (кін. 13 — поч. 14 ст.) ділив муз. практику на З жанр, класи: "просту", "громадянську" або "народну" музику; "складну" або "вчену" музи­ку, що називалася також "мензуральною";  музи­ку, що об'єднувала "просту" й "учену". Критерій соціокультурної потреби відбито в дихотомічній класифікації нім. музикознавця Г. Бесселера, який розмежував ужиткове колективне творче музику­вання (Umgangsmusik) і музику, що пропонується, презентується митцями (Darbietungsmusik). Ця класифікація допускає широке використання: обряд, фольклор, музика релігійних ритуалів, розважальні пісні й танці окреслюють сферу ужиткової музики. Пісні-оповіді давньогрец. аеда, лицедійство скоморохів у гридниці київ­ського князя, конц. виступ скрипаля-віртуоза у філарм. залі європ. міста — зразки музики, що пропонується аудиторії. Втім, існує чимало ЖМ., що виявляють невизначеність стосовно до бесселерівських класів. Докладнішою і наочнішою є класифікація, розроблена А. Сохором. У ній визначено ЖМ.: театральні (опера, балет, оперета, музика для т-ру);  концертні (симфонія, соната, квартет, ораторія, кантата, романс тощо); масово- побутові (пісня, танець, марш з усіма їх різ­новидами); культові (молитовний спів, див. — молитва, меса, реквієм тощо). В основі усіх 4-х класів — найважливіша ознака ЖМ., а саме обставини, коли здійснюється виконання і сприймання музики. Ця модель дозволяє майже кожний європ. ЖМ. віднести до одного з 4-х класів. Однак ця класифікація не дає можливості чіткого вирізнення жанр, підвидів (напр., якщо пісня визначається як ЖМ. звича­євої музики, то подальша класифікація за кри­терієм обставин виконання призводить до плу­танини: п\сн\-плачі, трудові наспіви й колискові очевидно належать до сфери звичаєвих ЖМ., гі\сн'\-хороводи, веснянки, колядки, псальми — до обряд, музики;  стасими, арії античних тра­гедій — до галузі муз. т-ру; кіфародичні номи, романси (починаючи з 18 ст.), пісні для голо­су з оркестром, естр. пісні — до концертної музики.

Заслуговує на увагу логічно струнка система­тика ЖМ. запропонована О. Соколовим. Автор розрізняє класи "чистої", "взаємодіючої", "при­кладної" та "прикладної взаємодіючої" музики. Щоправда, і ця класифікація не ідеальна (не всі критерії означених класів піддаються чітко­му визначенню) й не універсальна щодо всієї системи жанрів муз. творчості. Жанр, аналіз муз. творів, що в теорії музики отримав відносну самостійність, встановлює жанр, ознаки конкретного муз. артефакту, передбачає багаторівневий аналіз звуко-інтонаційної форми й образного змісту твору: його назва, склад інструментів або (та) голосів, кількість вико­навців, характер словесного тексту (за його наявності), ін. худож. компоненти форми, що взаємодіють із музикою, комплекс виражаль­них засобів (жанр, стилю) тощо. Аналіз жанр, природи муз. твору — це прямий шлях до вста­новлення загального значення його образного змісту. Жанр, аналіз відіграє важливу роль у публіцист, літ-pi, в галузі мас. муз. просвіти для популяризації мистецтва, муз. виховання дітей і молоді. Жанр, характеристики повинні орієнту­вати звичайних слухачів у просторі муз.-творчої практики. Показовою щодо цього є система муз. виховання, розроблена Д. Кабалевським, в основі котрої лежить послідовне освоєння ЖМ. пісні, танцю й маршу. Незважаючи на обмеженість і спрощеність такої класифікації, принцип жанр, підходу до освоєння муз. куль­тури не втратив актуальності для сучасної муз. освіти.

Розвитку методології жанрового аналізу сприяють теоретичні дослідження ЖМ. як феномену творчого муз. мислення, культури суспільства та осо­бистості музиканта (Н. Александрова, А. Верещагіна, О. Костюк, І. Ляшенко, В. Москаленко, А. Муха, І. Пясковський, Т. Смирнова, І. Тукова, Л. Шаповалова та ін.)

Історія ЖМ. вивчає окремі роди й види муз. практики в їх ґенезі й розвитку. Особливу проблему становить вивчення жанр, топіки (тобто місця ЖМ. у системі ін. муз. родів). Най­складнішим є завдання розбудови істор. кар­тини розвитку жанр, системи певної культури. Прикладом такої концепції є 3-фазова модель, запропонована Є. Назайкінським, згідно з якою система жанрів проходить послідовно стадії "синкретизму", "естетичного феномену" та "віртуальної форми".

[Вітчизняні дослідження]

В укр. муз-ві існує плідна традиція вивчення конкретних ЖМ. і жанрових систем, започаткова­на Ф. Колессою й К Квіткою. В центрі їхньої уваги — ЖМ. укр. фольклору: обряд, пісні, бала­ди, думи. їхній доробок утворив фундамент для наступних досліджень, з-поміж яких теор. озброєністю й глибиною вирізняються наук, праці В. Гошовського (розробив оригінальну сис­тему жанр, систематики, виходячи з положень семіотики, інформатики та системної методології), фольклорист, розвідки С. Грици (зокр., присв. жанр, системі епічного фольклору України). Цінний для теорії та історії ЖМ. матеріал зіб­рано й осмислено О. Мурзіною, І. Польською, А. Іваницьким, науковцями ІМФЕ та ін. Укр. вчені інтенсивно досліджують укр. духо­вні ЖМ.: Н. Герасимова-Персидська (партесний концерт та ін. старовинні вок. жанри ренесанс- но-барокової доби), Ю. Ясіновський, Л. Корній, О. Цалай-Якименко, Люд. Увченко, Ол. Шевчук_г Ю. Медведик, К. Берденникова, О. Зосім та ін. Поміж вітчизн. монографічних досліджень окремих ЖМ. класичної європ. традиції вирізняються праці М. Гордійчука, О. Зінькевич (симф. ЖМ.), Л. Архімович, М. Черкашиної(опера), М. Загай­кевич (балет), А. Терещенко (кантата й ора­торія), Л. Пархоменко (хор. п'єса), М. Ярко (кам. кантата), О. Литвинова (кам.-вок. цикл), Т. Булат (солоспіви), Б. Фільц, О. Шреєр-Тка- ченко (романс), В. Кузик (пісня), Н. Горюхіної (соната), М.' Боровика (кам.-інстр. ансамбль), М. Дремлюги, В. Клина, М. Степаненко (фп. ЖМ.), М. Калашник (сюїта) тощо. Див. також Вокальна музика, Інструментальна музика.

Література.:

• Гордейчук М. Украинская советская симфо­ническая музыка. — К., 1951;
•  Його ж. Українська радянська симфонічна музика. — К., 1956, ²1969;
•  Його ж. Симфонічна музика. — К., 1960, ²1962;
•  Його ж. Український радянський симфонізм. — К., 1967;
•  Його ж. Симфонічна музика // ІУМ. — К., 1989. — Т. 2;
•  Його ж. Симфонічна музика // Там само. — К., 1992. — Т. 4;
•  Його ж. Симфонічна музика //Іам само. — К., 2004.— Т. 5;
•  Попова Т. Музыкальные жанры и формьи — М., ²1954;
•  Архімович Л. Українська класична опера. — К., 1957;
•  /їж. Шляхи розвитку української радян­ської опери. — К., 1970;
•  Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. В 2 т. — К., 1957, 1967;
•  Дремлюга М. Українська фортепі­анна музика (дожовтневий період). — К., 1958;
•  Майбурова К. Музичні жанри. — К., 1959;
•  Лисса 3., Хоминский Ю. Музыка польского Возрож­дения. — М., 1959;
•  Цуккерман В. Музыкальные жанры и основы музыкальных форм. — М., 1964;
•  Фільц Б. Хорові обробки українських народних пісень. -— К., 1965;
•  її ж. Український радянський романс, т- К., 1970;
•  Боровик М. Український радян­ський камерно-інструментальний ансамбль. — К., 1968;
•  Його ж. Становлення багатоголосого хоро­вого співу // ІУМ. — К., 1989. — Т. 1;
•  Його ж. Хоровий концерт і його творці /'Там само;
•  Муха А. Принцип програмності в музиці. — К., 1966;
•  Музы­кальные жанры / Под ред. Т. Поповой. — М., 1968;
•  Сохор А. Эстетическая природа жанра в музыке. — М., 1968;
•  Його ж. Теория музыкальных жанров: Задачи и перспективы // Теоретические проблемы музыкальных жанров и форм. — М., 1971;
•  Гордійчук М. Українська симфонічна музи­ка. — К., 1969;
•  Загайкевич М. Українська балет­на музика. — К., 1969;
•  її ж. Драматургія бале­ту. — К., 1978;
•  Горюхина Н. Эволюция сонатной формы. — К., 1970;
•  її ж. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. — К., 1985;
•  Тере­щенко А. Українська радянська кантата і ораторія (1945-1974). — К., 1975;
•  Її ж. Українська радян­ська кантата і ораторія (1917—1945). — К., 1980;
•  Соколов О. К проблеме типологии музыкальных жанров //Проблемы музыки XX века. — Горький, 1977;
•  Його ж. Морфологическая система музыки и ее художественные жанры. — Нижний Нов­город, 1994;
•  Пархоменко Л. Українська хорова п'єса. — К., 1978;
•  Каган М. Классификация и сис­тематика. Типы в культуре. — Ленинград, 1979;
•  Грица С. Мелос української народної епіки. — К., 1979;
•  її ж. Структурно-типологічний напрям у працях академіка Ф. Колесси (до 125-річчя від дня народження) // Проблеми етномузикології / Упоряд. О. Мурзіна. — К., 1998;
•  Булат Т. Українсь­кий романс.— К., 1979;
•  Жанрово-стилистические тенденции классической и современной музыки: Сб. науч. тр. Ленингр. гос. ин-та театра, музыки и кинематографии / Ред.-сост. А. Порфирьева. — Ленинград, 1980;
•  Герасимова-Персидская Н. Пар­тесный концерт в истории музыкальной культу­ры. — М., 1983;
•  Ті ж. Псалтир в музичній культурі України XVII—XVIII ст. // Музика і Біблія / Наук, вісник НМАУ. — К., 1999. — Вип. 4;
•  Проблемы музыкального жанра: Сб. трудов ГМПИ. — М., 1981. — Вып. 54;
•  Конькова Г. Традиції і новатор­ство в розвитку жанрів сучасної української музи­ки (симфонія, кантата, ораторія 60—70-х років). — К., 1985;
•  Симакова Н. Вокальные жанры эпохи Возрождения: Учеб. пособие. — М., 1985;
•  Зинь- кевич £ Динамика обновления: Украинская сим­фония на современном этапе в свете диалектики традиции и новаторства (1970-е — начало 80-х годов). — К., 1986;
•  Музыкальный язык, жанр, стиль: проблемы теории и истории: Сб. науч. тру­дов Моск. гос.. коне. — М., 1987;
•  Ивченко Люд. Украинский кант XVII—XVIII вв. (характеристика жанра): Автореф. дисс. ...канд. искусств. — К., 1988;
•  Смирнова Т. Проблема теории музыкального жанра: Автореф. дисс. ...канд. искусств. — К., 1988;
•  Її ж. Жанр как эстетическая категория // Музыкальное мышление: Сущность. Категории. Аспекты. Исследования / Сост. Л. Дыс. — К., 1989;
•  Музыкальные жанры: история и современ­ность: Тезисы докл. к науч. конф. молодых музы­коведов / Горьк. консерватория. — Горький, 1989;
•  Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: История и современность. — М., 1990;
•  Конен В. Третий пласт: Новые массовые жанры в музыке XX века. — М., 1994;
•  Москаленко В. Творческий аспект музыкальной интерпретации (К проблеме анализа). — К., 1994;
•  Корній Л. Історія україн­ської музики. В 3 ч. — К.;  X.;  Нью-Йорк, 1996. — Ч. 1, 1998. — Ч. 2;  2001. — Ч. 3;
•  Її ж. Українська шкільна драма і духовна музика XVII — першої половини XVIII ст. // Європейське відродження та українська література XIV—XVIII ст. — К., 1993;
•  Назайкинский £ Стиль и жанр в музыке: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М., 2003;
•  Зосім О. Українська духовна пісня західно­європейського походження в історичному розви­тку (XVII—XX ст.): Автореф. дис. ...канд. мист- ва. — К., 2006;
•  Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII-XVIII століть. — Л., 2006;
•  Середа Н. Жанровий канон православної літургії (на матері­алі Літургій українських та російських композито­рів кінця XIX — початку XX століть): Автореф. дис. ...канд. мист-ва. — К., 2006;
•  Тукова /. Функ­ціонування інструментальних жанрових моделей західноєвропейського бароко в українській музи­ці другої половини XX ст.: Автореф. дис. ...канд. мист-ва. — К., 2006;
•  Її ж. "Жанротворчество" и творчество "в жанре" // Музичний твір як творчий процес: Наук, вісник НМАУ. — К., 2002. — Вип. 21;
•  Грінченко М. Український романс // Його ж. Вибране / Упор, і ред. М. Гордійчук. — К., 1959;
•  Альшванг А. Проблемы жанрового реа­лизма // Його ж. Избр. соч. — М., 1964. — Т. 1;
•  Финкельштейн 3. К вопросу о специфике жанра: Жанр как модель для композиции // Музыка и музыканты Ленинграда. — Ленинград, 1972;
•  Вла- дышевская В. О систематизации певческих жан­ров средневековой муз. культуры // Мат-ли 5 од междунар. симпозиум за балканскиог фол- клор. — Охрид; Скопье, 1978;
•  Гошовский В. Мно­гомерная жанровая классификация армянских песен // МААФАТ75;
•  Земцовский И. К теории жанра в фольклоре //СМ. — 1983. — № 4;
•  Сте- паненко М. Клавірне мистецтво України (XVI — поч. XIX ст.) //Українська фортепіанна спадщина: Хрестоматія / Упор. М. Степаненко. — К., 1983. — Вип. 1;
•  Його ж. Клавір в історії музичної культури України XVI — XVII ст. // Укр. муз. спадщина / Заг. ред. М. Гордійчука. — К., 1989. — Вип. 1;
•  Арановский М. Структура музыкального жанра и современная ситуация в музыке // Музыкальный современник. — М., 1987. — Вып. 6;
•  Березовчук Л. Музыкальный жанр как система функций: Психо­логические и ^семиотические аспекты /^Проблемы музыкознания. — Ленинград, 1989. — Вып. 2;
•  Загайкевич М., Литвинова О. Музичний театр // Там само;
•  Степаненко М., Фільц Б. Інструменталь­на музика // Там само;
•  Фільц Б. Музикантські цехи //Там само;
•  Шеффер Т. Канти і псальми // Там само;
•  Кузик В. Масова пісня // Там само. — К., 1992. — Т. 4;
•  Бонфельд М. Жанровая система в музыке XVIII века (в сравнении с систематикой литературных жанров) // VI Пуришевские чте­ния. — М., 1994;
•  Александрова Н. От жанровых номинаций к семантике жанра: о своеобразии музыкального дискурса // Культурологические проблемы музыкальной украинистики. — О., 1997. — Вып. 2. Ч. 1;
•  Мурзіна О. Українські голосіння — афект та формотворення // Проблеми етно­музикології. — К., 1998;
•  Берденнікова К. Гоміле- тичні традиції у кантовій творчості Й.-С. Баха. // Музика і Біблія: Зб. наук, праць: Наук, вісник НМАУ. — К., 1999. — Вип. 4;
•  Цукер А. Жанровые мутации в музыке рубежных периодов // Искус­ство на рубеже эпох. — Ростов-на-Дону, 1999;
•  Шевчук Ол. До проблеми дослідження давньо­руських богослужебно-літургічних жанрів //Musi- cae ars et scientia:? Книга на честь 70-річчя Н. Гера- симової-Персидської: Наук, вісник НМАУ. —. К., 1999. — Вип. 6;
•  Пясковський /. Ситуативна мо­дальність в жанрах української народно-пісенної творчості // Наук, записки Терноп. держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Мист-во. — 2000. — № 1 (4);
•  Шип С. Музичний жанр в методологічно­му аспекті // Культурологічні проблеми україн­ської музики (наукові дискурси пам'яті академіка І. Ф. Ляшенка): Наук, вісник НМАУ. — К., 2002. — Вип. 16;
•  Його ж. Наукова спадщина В. Л. Гошовсь- кого та проблема жанрової систематики артефак­тів музичного фольклору // Мистецтвознавчі аспекти славістики: До XIII Міжн. з'їзду славіс­тів / Відп. ред. /. Юдкін. — К., 2002;
•  Його ж. Ико- нические жанровые модели музыкальной культу­ры // Київ, муз-во: Культурологія та мистецтвоз­навство. — К., 2004. — Вип. 13;
•  Його ж. Снова о моделировании жанрового строя музыкальной куль­туры (стереометрические модели) // Там само;
•  Коробова А. Музыкальная топика как объект жанрового исследования // Муз. академия. — 2005. — № 3;
•  Besse/er Н. Umgangsmusik und Dar- bietungsmusik im 16. Jahrhundert // Aufsatze zur Musikasthetik und Musikgeschichte. — Leipzig,1978;
•  Todorov Tz. Genres in discourse. — Cambrid­ge; New-York, 1990;
•  Dahlhaus C. Die neue Musik und das Problem der musikalischen Gattungen // Schonberg und andere (Mainz, 1978);
•  Eng. trans, in Schoenberg and the New Music (Cambridge, 1987);
•  Fabbri F. A Theory of Musical Genres; Two Applica­tions' Popular Music Perspectives. — Goteborg and Exeter, 1982;
•  Kallberg J. Understanding Genre: a Reinterpretation of the Early Piano Nocturne. — Bologna, 1987. — IMSCR XIV.