Валентин Васильович Сильвестров (*30 вересня 1937, Київ) - український композитор. лауреат премії ім. Т.Шевченка (1995), Народний артист України (1989). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеню (1997), Ярослава Мудрого V ступеню (2007).

Життя і творчість

Закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція в 1963 р. по класу Б.Лятошинського.

З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують Г.Кремер, А.Любімов, І.Монігетті, А.Рудін, Г.Рождєствєнський та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, в тому числі «Бєляєв-Петерс».

В 1960-ті роки В.Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії та опановуючи сучасними композиторськими техніками західноєвропейської музики. Зокрема композитор використовує в своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.

В 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» (метафорична музика). В музиці цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Чільне місце займає характерне постмодернізму звернення до стилів минулих епох (див. приклад № 2 — «Кіч-музика»(1977)).

Характерною рисою стилю Сильвестрова стає постлюдійність, характерною драматургічною рисою стає превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури прослідковується характерна постмодерновій парадигмі невизначеність. Характерною особливістю фактури стає наявність звукової педалі, фону, в рамках якого виникають окремі знаки алюзій.

Ще однією важливою парадигмою постмодерну, що прослідковується у творчості Сильвестрова є невизначеність. Невизначеність проявляється як відсутності чітких композиційних схем, певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і звучання загалом, що нерідко межує з тишою.

Список творів

для оркестру:

• 7 симфоній (в тому числі «Есхатофонія»);
• «Класична увертюра»;
• «Гімн»

для солістів з оркестром:

• «Медитація» (для віолончелі та симф. оркестру);
• «Exegi monumentum» (для сопрано чи барітону та симф. оркестру);
• «Посвята» (для скрипки та симф. оркестру),
• «Метамузика»,
• «Постлюдія»,
• «Монодія» (для ф-но та симф.оркестру);

для камерного оркестру:

для хору:

[ред.] камерна музика

Для фортепіано соло:

Для голосу з фортепіано

Інтерв'ю

«Приструнивши авангард» (2010, "Тиждень")

«Ми звикаємо до всього, але не все можемо збагнути» (2012, "Газета.ua")

«Читайте Шевченка, доки не пізно...» (2013, "День")

«Народ уже переміг» (2013, "День")

«Російські митці залякані та заражені бацилою неправди» (2014, фрагмент ефіру "Вечір з Миколою Княжицьким", "Високий замок")

«Петро Перший прорубав вікно в Європу, а росіяни виставили туди дупу»  (2015, "Фокус")