ДИЧКО Леся (Людмила) Василівна (24.10.1939, м. Київ) — композиторка, педагог, муз.-громадська діячка. Дочка В. Дичка. 3аслужена діячка мистецтв УРСР (1982). Народна артистка України (1995). Лауреатка Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1989), Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970). Член НСКУ (1965). Почесний член Нац. спілки худож­ників України (2006).

Закінчила Київську ССМШ (кл. те­орії музики, 1959), Київську консерваторію (кл. композиції К. Данькевича й Б. Лятошинського, 1964), аспірантуру при ній (кер. Б. Лятошинський і М. Пейко, Москва, 1971). Прослухала курс лекцій із мистецтвознавства у Київ. худ. ін-ті (1965—72) і з історії т-ру в Київ, ін-ті театр, мис­тецтва ім. І. Карпенка-Карого (1966—69). 1965—66 — викладачка муз.-теор. дисциплін Київ. пед. ін-ту ім. М. Драгоманова, 1972—74 — Київ. худ. ін-ту, з 1965 — муз.-теор. дисциплін у Нац. держ. засл. капелі бандуристів України, з 1994 — композиції, професор НМАУ. Читала лекції про укр. музику: в Канаді (1989), Ірані (2004). Член Правління НСКУ (з 1968), її Пре­зидії (з 1979), секретар правління НСКУ (з 1994), СК СРСР (1986-90). Член Комітету з присуджен­ня нац. премій України ім. Т. Г. Шевченка (1993—2002), колегії Мін-ва культури і мистецтв України (з 1996), експертної ради Всеукр. звіту майстрів мистецтв худ. колективів регіонів Ук­раїни (2000—04), координаційної ради Всеукр. муз. спілки (з 1994), оргкомітету фестивалів "Київ Музик Фест" і "Муз. прем'єри сезону"-, комітету хор. фестивалю "Золотоверхий Київ'. Комп. діяльність Д. знаменує розвиток мо­дернізму в укр. музиці 20 ст. Д. — яскравий представник когорти укр. композиторів-шістде- сятників. Працюючи в різних жанрах — камерному, симфонічному, оперному — композиторка досягла найбільших успіхів у ділянці хор. музики, ство­ривши новий напрямок у її розвитку. До найва­гоміших творів раннього періоду належать симф.-хор. фантазія "Ранок стрілецької страти" [за картиною В. Сурікова, диплом 1-го ступеня на Огляді творчості молодих композиторів, Москва, 1962]; кантата "Червона калина" на тек­сти укр. пісень 15—17 ст. для хору, солістів та кам. орк. (1969, 2-а ред. — 1971, 1-а премія на Огляді творчості молодих композиторів, Москва, 1969). Творчість Д. характеризують новації муз. мови в хор. письмі, гармонії, хор. оркестровці. Етапний твір Д. — ораторія "І нарекоша ім'я Київ" на тексти літописів і "Слова о полку Іго­ревім" для солістів, хору, струнних та органа в 7-й ч. (1982, присв. 1500-річчю Києва), що є ви­явом зацікавлень композиторки глибинними пла­стами нац. історії та культури в неокласицистич- ному дусі. Творчість Д. вирізняє особливий потяг до суміжних мистецтв — нар.-ужиткового, живо­пису, архітектури; імпресіоністичне звукописан- ня, що йде від синестезійного сприйняття мис­тецтва в сукупності його різновидів і характери­зує майже всі її твори, особливо П'ять фантазій за картинами В. Сурікова, В. Васнецова, І. Левітана, І. Шишкіна для хору й симф. орк. (1962—72), "Французькі фрески" — хор. концерт для читця й міш. хору а капелла (1995), "Іспанські фрески" — концерт для міш. хору й перкусії без слів (1996), "Швейцарські фрески" на сл. швейцарських поетів для мецо-сопрано, хору, читців та перкусії (2001—02). Комп. творчість Д. належить до неофольклоризму.

Самобутнім є ставлення композиторки до фоль­клору — об'єкта її незмінних творчих зацікав­лень, що синтетично й водночас диференційова­но входить у палітру власного комп. стилю, де вона використовує нар. тексти й не використовує нар. мелодій, окрім інтонацій уламків символів, ономатопеїчних знаків — вигуків, шумів. Творчі стимули для неї — нар. образи, а не нар. сюже­ти. Під впливом рефлексій від нар. мистецтва, його форм і жанрів написано кантати "Кар­патську" на нар. сл. для хору а капела (1975), "У Києві зорі" на нар. сл. для солістів, чол. хо­ру, 3-х флейт та ударних (1982), "Писанки" — цикл варіацій для фп. (1982), одноактовий балет "Катерина Білокур" ("Натхнення") на власне лібр. (1997—98), дит. оперу "Вертепне дійство" на нар. сл., власне лібр. (1997—98). Неповторний стиль письма одразу ж визначив її місце серед авангардних укр. композиторів ост. третини 20 ст. Комп. творчість Д. характеризу­ють новації муз. мови в хор. письмі, гармонії, хор. "оркестровці". Слід виділити модерну гар­монію, оперту на модальне мислення, еліптичні модуляції, широке використання кластерних співзвуч, винахідливість у засобах хор. "оркес­тровки", відчуття драматургії тембрів через усебічне застосування голосових можливостей у поліфонічній фактурі, ритмічну динамічність творів та стрункість форми.

Інтерес до культури й мистецтва народів світу, бажання розширити темат.-образні й стильові рамки власної творчості спонукали її у 1980-х здійснити ряд подорожей — в Італію, Францію, Болгарію, республіки Серед. Азії. Так, до "світ, тем", втілених Д. у її творах належать ораторія "Індія — Лакшмі" для солістів, хору та симф. орк. на сл. індійських поетів (1987), згадані "Фран­цузькі", "Іспанські", "Швейцарські фрески", П'ять прелюдій у стилі Шан шуй на сл. середньовічних япон. поетів для жін. хору а капела тощо. Новації Д. виявляються й у синтезі жанрів, що мають місце в її хор. симфоніях — "Привітання життя" на сл. Б.-І. Антонича ("Зелена єван­гелія") для сопрано, баса й струн, орк., арфи, фп. та ударних в 4-х ч. (1970—72); "Вітер рево­люції" на вірші П. Тичини й М. Рильського для міш. хору та орґана в 4-х ч. (1976); "Пісні ко­хання" на сл. Ю. Сердюка для сопрано, тенора та симф. орк. (1993—94). Найкращим зразком такого синтезу є хор. опера "Золотослов" на нар. слова і власне лібрето (1991—92), де втілено ідею синкретизму фольклорного обрядового дійства. В єдності співу, пантоміми, ігор, танців розкри­ваються картини весняного пробудження при­роди й людських почуттів, нар. весілля, го­лосіння за матір'ю — усе це в оригінальному ав­торському рішенні.

Окремою віхою у творчості Д. стали її духовні твори — 2 літургії на канонічні тексти (у кожній по 27 частин): Літургія для сопрано й чол. хору, 1989 (версія для жін. хору, 1990, для міш., 1998) і Літургія для міш. хору й солістів (1990), присв. патріархові Мстиславу. Майстер хор. письма, Д. радикально модернізувала співвідно­шення сольних і хор. партій у жанрі літургії (особливо в другій) у ранзі їх паритетних функцій, досягнувши конц. звучання творів. Прозоподібні тексти, до яких часто (як і тут) вдається Д., в речитат. озвученні, багатій ритміці, особливо в сольних партіях, відтворю­ють квантитативний характер первісної співаної мови молитовних відправ; частини хор. tutti, де велику роль відіграє барокова емблематика тем, з широким використанням імітац. поліфонії (напр., у 4-й ч. II Літургії "Свят, свят, Господь Саваоф"), кластерних гармоній, гліссандо тощо, роблять ці твори співзвучними сьогоденню. Переважна консонантність муз. мови літургій, що відповідає змістовій ідеї зла­годи й гармонії, "розмита", як на імпресіоніст, полотнах, новомодальними барвами у сольних, хор. партіях. Не зв'язані поміж собою тонально частини літургій (особливо другої), арочно з'єднуються через унісон, квінту, створюючи ек­спрес. контраст у драматургії цих масштабних творів. Багато творів духовного змісту написано для голосу та орґана.

Твори:

балети — "Досвітні вогні" (за мотивами тв. Лесі Українки, 1966), "Метаморфози" (1963, 2-а ред. 1972), "Натхнення" ("Катерина Білокур"; за мотивами картин художниці, 1983);

вокально-симфонічні. — "За картинами російських художників" — 5 фантазій для хору і орк. (1961—62), рапсодія "Думка" для колор. сопрано, чол. хору та симф. орк. на сл. Т. Шевченка (1964); кантата "Червона калина" (сл. нар. пісень 15—17 ст., 1969, 2-а ред. 1971), для дітей — кантати "Сонячне коло" на сл. Д. Чередниченка (1974—75), "Весна" на сл. Є. Авдієнка (1975—76), "Барвінок" на сл. С. Жупанина (1979); для дит. хору, солістів та симф. орк. — обряд "Народини" на сл. А. Деми- денка (1976); концерт-кантата "Слава робочим професіям" для дит. хору, 2-х фп., орґана, арфи, ударних та симф. орк. з використанням світлому­зики й дит. малюнків на сл. Є. Авдієнка (1980; 2-а ред. —дит. ораторія-балет, 1986); "Ода музиці" для мецо-сопрано, міш. хору, орґана та струн, орк. на сл. Б. Олійника (1981);

для симфонічного оркестру — "Казкова сюїта" (1969), варіації "Веснянки" (1970); кам.-інстр. — Струн, квартет (1974—75); для фл. соло— Партита (1972); для фп. — Варіації, цикл п'єс "Писанки" (1972), "Враження" (за архітектурними пам'ятками країн Азії та Аф­рики, 1983), "Замки Лаури" (1994), "Алькасар... Дзвони Арагону" (1995);

камерно-інструментальні: для 2-х фп.— Драматичний триптих (1993); для скр. соло— Триптих; для органу — "Карпатські фрески" (1986), "Закарпатські фрески" (1986); для скр. і органу — "Фрески" (за картинами К. Білокур, 1986); романси на вірші Лесі Українки, Д. Павличка (1964—69);

цикли романсів "Незгасна зоря" на сл. М. Рильського, "Земле моя" на сл. І. Франка, "Казка" на сл. В. Коломійця; "Пастелі", "Енгар­монійне" на сл. П. Тичини;

для хору без супроводу — Диптих на вірші япон. поетів Охора-Токо й Басьо (1974); дит. пісні; музика до худ. і муль­типлікаційних фільмів тощо.

Дискографія:

LP грамплатівки — Дичко 77. "Яблунька", сл. А. Палажченко, "Я — хочеш? — зачарую", сл. Лесі Українки — вик. Б. Руденко. — М.: Мелодия, Д 031355—56, 1971; Дичко 77. "Чотири пори року" (сл. нар.) — вик. Київ. кам. хор, дириг. В. іконник, сол. — 77. Лопушко й А. Мартиненко. — М.: Мело­дия, С10-05685-86, 1975; Дичко 77. "Сонячне ко­ло", кантата на сл. Д. Чередниченка — вик. дит. хор "Щедрик" Жовтн. палацу культури, худ. кер. і. Сабліна й Держ. симф. орк. УРСР, дир. Р. Коф- ман. - М.: Мелодия, С50-1 1873-74, 1979; Сим­фонія для хору з органом "Вітер революції" на сл. П. Тичини, М. Рильського — вик. хор Київ, ін- ту культури, С. Кирилов (орган), диригент А. Мархлевський; Камерна кантата № 2 "Кар­патська" для хору a capella. Виконує Київський камерний хор ім. Б. Лятошинського, диригент В. іконник. — М.: Мелодія, С1020453005, 1983; аудіокасета "II Літургія" (ч. 1 — 11), виконує камерний хор "Київ", дири­гент М. Гобдич, 194—0784529УА, 1994; CD - "Лісові далі", виконує хор хлопчиків та юнаків Київ. CCMLU, К660979, 2004; "Золотослов" (частини), вик. хор "Хрещатик", диригентка Н. Бухонська, солістка Н. Матвієнко, CD - 0001, 1997; "Урочи­ста Літургія", вик. кам. хор "Київ", диригент М. Гобдич. - ССК 15-1, 2001; "II Літургія" ("Свя­тий Боже"), вик. Візантійський духовний чол. хор. - Будапешт, АА499343, 2006.

Література.:

• Гордійчук М. Леся Дичко. - К., 1979
•  Фільц Б. Гармонія солоспіву. — К., 1979
•  Леся Дич­ко: грані творчості: Наук, вісник НМАУ ім. П. Чай­ковського. — К., 2002. — Вип. 19. — Кн. 3
•  Зинькевич £ Умение чувствовать прекрасное // СМ. — 1978. — № 1
•  "Музика — мистецтво в часі" / Інтерв'ю з 77. Дичко // Музика. — 1987. - № 2
•  Конькова Г. Леся Дичко // Они пишут для детей. — М., 1987
•  Кросюк 77. Визнання // Там само. — 1989. — № 3
•  Степаненко Н. Хорові твори Л. Дич­ко "И нарекоша имя Киев" та "У Києві зорі". Пи­тання поетики: Автореф. дис. ...канд. мист-ва. — К., 1996
•  Грица С. Життя, присвячене музиці // Укр. культура. — 1999. — № 11 — 12
•  Сікорська і. Час збирати каміння іі Україна. — 2001. — № 4—5
•  Александрова Н. "Урочиста літургія" Л. Дичко у контексті виконавської традиції // Муз. виконавст­во: Наук, вісник НМАУ. - К., 2002. - Вип. 22
•  Серганюк 77. Жанрові новації в концепції хорової опе­ри "Золотослов" Лесі Дичко іі Матеріали до укр. мист-ва. — К., 2003. — Вип. 2
•  Грица С. Леся Дич­ко. Творче сходження іі Леся Дичко. Літургії. — К., 2004
•  Зінич О. Продовження іспанської теми іі КіЖ. - 26 квіт.