Олекса́ндр Анто́нович Ко́шиць (* 30 серпня (12 вересня) 1875, Ромашки, Канівський повіт нині: Миронівський район, Київської області—†21 вересня 1944, Вінніпег, Манітоба, Канада) — український хоровий диригент, композитор, етнограф і письменник-мемуарист.

Походження

Олександр Кошиць належав до старої священичої родини: батько Антін Гнатович — священик, мати — Євдокія Михайлівна, з дому Маяковських.

1877 року батько переїхав на нову парафію поруч із Шевченковою Кирилівкою — у село Тарасівку Звенигородського повіту. Свого часу Тарас Шевченко наймитував у його прадіда-священика Григорія Кошиця, а згодом, коли вже був вільним художником (1845), — безуспішно сватався до дочки останнього, Феодосії (Тодосі).

Навчання й учителювання

У 1884 році Олександр Кошиць вступив до Єпархіальної Бурси в Богуславі, у 1890 році перейшов до Київської духовної академії, де одержує диплом Академії і вчений ступінь кандидата богословія в 1901 році. Працював учителем у 1902 році на Кавказі у Духовній жіночій гімназії в Ставрополі, а потім — викладачем історії в Учительськім інституті. Між роками 1903-05 збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень».

Диригенство

Повернувшись у Київ у 1904 році, вчителював у різних гімназіях, керував хорами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи, хором студентів Університету св. Володимира. Згодом перейшов на роботу до Музично-драматичного інституту Миколи Лисенка, вів клас хорового співу та одночасно студіював композицію у професора Любомирського. З 1911 року дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше — в консерваторії. У 1912 обіймав капельництво в Театрі ім. М. Садовського, а в 1917 — диригентуру Київської Опери.

1917 — Українська Центральна Рада покликала О.Кошиця до Музичної Театральної Комісії, яка була зародком пізнішого Міністерства Мистецтв України. За часів Директорії, спільно з К.Стеценком, О.Кошиць став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою, за дорученням С.Петлюри, відбув концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України.

[ред.] Світові гастролі

Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями: їй з 1919 аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія. У 1922 О.Кошиць зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваю, Бразилії; з великим успіхом він концертував між роками (1923—1924) в Канаді, Кубі, Мексиці, Флориді, Каліфорнії. Цікавий факт: обробку Кошиця народної пісні «Ой ходить сон коло вікон» у 1929 році чув Джордж Гершвін, мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери «Поргі і Бесс», ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.

Успіх та життя за кордоном

1926 — оселився в Нью-Йорку, працював в Америці й Канаді над вихованням нових диригентів: провадив музичні курси для диригентів тощо. Писав церковні твори (5 літургій, окремі співи), переобробляв народні пісні. У Нью-Йорку продовжував популяризувати українську музику своїми композиціями, аранжировками та грамофонними записами — і музичне видавництво «Вітмарк і син» видало масовим тиражем переклади англійською мовою сорок двох українських народних піснень в обробці Олександра Кошиця.

Попри тріумфи в Європі, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді, Кошиця все частіше мучила нестерпна ностальгія, тривожила звістка з батьківщини. Своїм друзям Беневським писав: «Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, — це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну». На жаль чи на щастя, бюрократична система узгоджень розтягувала такі процедури на роки. Востаннє 1928 року надійшло повідомлення, що його кандидатуру на повернення в Україну не затверджено. Кошиць дуже болісно сприйняв цей удар. Уже пізніше, у Вінніпезі упорядкував щоденникові записи («З піснею через світ», видруковані посмертно) та написав «Спогади», інтенсивно працював над репертуаром віршового звукозапису.

Смерть

Помер Олександр Кошиць закінчив 21 вересня 1944 у Вінніпеґу. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації, а тіло (як і, згодом, його дружини Тетяни Кошиць-Георгієвської, 1892—1966) упокоїлося у мавзолеї цвинтаря «Ґлен-Іден» (англ. Glen Eden), де зазвичай ховають визначних православних канадців українського походження.

Музична спадщина

"Ой ходить сон" Виконує Вінницький академічний хор

Посмертно Олександр Кошиць залишив подвійну музичну спадщину. Його особистий і музичний архів здепоновано в Осередку української культури й освіти, де його дружина, учителька співу за професією та фольклорист за особистим зацікавленням, була куратором.

Олександр Кощиць справив таке враження на свідомості деяких своїх студентів-хористів, що вони перебрали на себе й продовжували його хорово-музичну місію, ставши диригентами Хору ім. О.Кошиця та пропагаторами українського хорового мистецтва. Творча діяльність О.Кошиця та Хору його імені піднесли імідж української культури в Канаді.

Пам'ять на Батьківщині

В Україні Кошиця шановують за внесок у розвиток національної культури та за її поширення за кордоном. Шанувальники творчості вважали його генієм як за життя, так і понині: іноді історики та мистецтвознавці Черкащини вважають, що їхня земля подарувала світові дві неповторні особистості — Шевченка та Кошиця. Першого знають усі; другого — переважно за кордоном.

Для увічнення пам'яті Олександра Кошиця в Тарасівці (Черкаська область) відкрито меморіальну стелу.

В Україні перевидано праці диригента: «Спогади» та «З піснею через світ». 2007 року видавництво «Музична Україна» випустило у світ книжку Михайла Головащенка «Феномен Олександра Кошиця».

Глибоко шанують пам'ять Олександра Кошиця в Богуславі, де вчився Кошиць: є вулиця його імені(як і в Києві та в Каневі). Хорова капела Богуславського педагогічного училища під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олексія Юзефовича, носить ім'я Олександра Кошиця.^{[Джерело?]} Капела, яка широко популяризує його твори — лауреат двох Всеукраїнських конкурсів хорового мистецтва ім. Леонтовича, міжнародних фестивалів української духової музики.

Музей Кошиця

Нещодавно в Києві відкрили єдиний в Україні музей Олександра Кошиця — в приміщені СШ № 296, розташованої на вулиці, що носить ім'я диригента. «Відкриття шкільного музею — подія державної ваги, — сказав голова Дарницької райдержадміністрації Микола Кирилюк. — І нам удвічі приємніше, що це перший музей, перша наша ластівка в Україні. Тепер усі, хто цікавиться історією України та її столиці, зможуть дізнатися, ім'я якого великого українця має одна з вулиць нашого району!».

Матеріали для експозиції надійшли від нащадків роду Кошиців, які проживають в Києві, Боярці, від знаних в Україні мистецтвознавців — М.Головащенка та Л.Пархоменка, від хору ім. О.Кошиця Богуславського коледжу, від хору ім. О.Кошиця з м. Вінніпеґ (Канада), із села Тарасівки, де мешкала сім'я Кошиців, з музею Богдана Лепкого у Бережанах Тернопільської області тощо.

У школі працює гурток юних краєзнавців під керівництвом досвідченого вчителя історії Г. Ф. Зорівчак, налагоджено зв'язки з державними музеями Києва, Канева, Богуслава, м. Бережани Тернопільської області, учнями СШ № 124 м. Москви та зі шкільними краєзнавцями с. Тарасівки Черкаської області.

Інші пам'ятні заходи

У рамках Урядової програми Року України в Російській Федерації делегація від музею побувала на III Всеукраїнському фестивалі — конкурсі українських хорових колективів ім. Кошиця, який проходив в Москві. Делегація привезла багато унікальних матеріалів для поповнення музею.

З нагоди відзначення знаменної дати в Києві організовується проведення фестивалю — конкурсу ім. Кошиця українських хорових колективів за сприянням Міністра культури України, та за ініціативою завідуючого кафедрою хорового дерегування Державної Музичної Академії — А. П. Лащенка.

На вулиці Кошиця в Києві за сприяння Дарницької держадміністрації планують відкрити погруддя композитора.

Джерела

• Кошиць, Олександер. З піснею через світ: подорож української республиканської капелі 3 тт. «Культура і освіта», Вінніпеґ, 1952—1974.
• Кошиць, Олександер, Релігійні твори. За ред. З.Лиська. — Нью-Йорк: Вид-во ім З.Лиська, 1970. — 736 с.
• Кошиць, Олександр Антонович. Спогади. Упоряд., передмова Михайла Головащенка; післямова Михайла Слабошпицького. — К.: Рада, 1995. — 384, [5] с. — ISBN 5770773308
• Додаток до часопису «Наше життя», ч.2, Ауґсбурґ, Німеччина, 1938, сс.10-1.
• Commemorative Concert marking the 50th Anniversary of the passing of Olexander Koshetz, world renowned conductor and ethnographer, The Olexander Koshetz Choir, Winnipeg, 1994. (англ.)
• Koshetz: 50 Years, A Living Legacy of Musical Excellence, The Olexander Koshetz Choir, Winnipeg, 1996. (англ.)