Верховинець (справж. прізв. - Костів) Ва­силь Миколайович (5.01.1880, с. Старий Мізунь Станіславівського воєводства, тепер Івано-Фр. обл. — 11,04.1938, м. Київ) — актор, співак (лірико-драм. тенор), етнограф, диригент, хорео­граф, композитор, педагог. Брат О. Верховин­ця, батько Я. Верховинця, дядько Г. Верхови­нець. Після навч. (1892—95) у Школі-бурсі при Львів. Ставропігії, 1899 закін. Самбір. вчител. семінарію. Початкову муз. освіту здобував са­мотужки, заохочений диригентом Михайловсь- ким та А. Вахнянином. 1910 закін. муз. школу М. Лисенка (кл. теорії Г. Любомирського). 1900—01, 1904—06 виступав як актор, співак та хормейстер Руського нар. т-ру у Львові. 1907—15 — актор, хормейстер т-ру М. Садовсь- кого в Києві (де отримав сцен, ім'я В.), хорео­граф постановок опер "Утоплена", "Енеїда" М. Лисенка, "Запорожець за Дунаєм" С. Гула- ка-Артемовського, "Лісова квітка" Л. Яновської, "Вій" М. Кропивницького, "Галька" С. Монюшка. 1915—18 — диригент і хормейстер у Товаристві укр. артистів. 1918 у Полтаві організував Нац. хор і диригентські курси. Від 1919 — у Ки­єві: диригент т-ру при Укр. робітничому клубі, кер. диригентських курсів у київ. Муз.-драм, ін- ті ім. М. Лисенка, диригент Національного хору. 1920—32 — кер. кафедри мист-ва Полтав. Ін-ту нар. освіти. Разом із Ф. Гіопадичем керував Полтав. окружною хор. капелою, заснував "Жінхоранс" (1930—36), з яким здійснив вел. гастрольні подорожі, заснував Харків, мандрів­ну капелу "Чумак" (1927—28), брав участь у за­снуванні Харків, т-ру муз. комедії, був його ба­летмейстером.

Протягом життя В. ретельно збирав етнографічно-фольк. матеріали (записав понад 300 зраз­ків). Особливо вдалою була експедиція в с. Шпичинці на Сквирщині 1912, де В. записав вінок веснянок з іграми й повністю — весільний обряд. Наук, вивчення зібраного матеріалу, вис­вітлене у спец, розвідках, і успіх його мистець­ких постановок у виставах т-ру М. Садовського та в театралізов. концертах циклів обрядової пі­сенності Хору студентів О. Кошиця стимулюва­ли написання "Теорії українського народного танку" — розробки окремої галузі нар. хорео­графії. Важливе значення мало поширення тео­рії та методики нар. хореографії зі співами у навч. закладах Києва (Ін-т ім. М. Лисенка), Пол­тави (Ін-т нар. освіти - 1920-23, 1924-32), Харкова (Муз.-драм, ін-т — 1927—28). Польові спостереження й методика В. зафіксовані у статтях у ж. "Сяйво" (1913), "Шлях" (1918) то­що. Репресований, розстріляний 11 квіт. 1938. 1958 реабілітований посмертно. Тв.: збірка дит. ігор з піснями "Весняночка" (1923, 1927); хор. пісні і п'єси "За Україну" (сл. М. Воро­ного, 1919), хор. реквієм "Жалібний марш" пам'яті К. Стеценка (1922), "Великий день" (сл. Б. Грін- ченка), "Весна гука" (сл. Я. Мамонтова, 1922), "Більше надії, брати" (сл. В. Чумака), "Великодній дощ", "На стрімчастих скелях", "Ми дзвіночки", "Світає", "То не вітер" (сл. П. Тичини), "Вперед, завзяті юнаки" (сл. X. Рябоконя), "Затих зелений сад" (сл. М. Філянського), "Ми діти праці", "Ой красна весно!" (сл. Ю. Жилка), "Ми — творці жит­тя нового" (сл. П. Лучанського), "Ой зацвіла папо­роть" (сл. М. Хвильового), "Я весна, уклоняйтесь мені" (сл. П. Гомона; всі — 1923), "Марсельєза" на сл. М. Вороного (обр. В., 1924 друк.); "Гей сто­млені і голі", "Греми, греми, могутня пісня" (сл. Д. Загула), "Жалібний марш" ("Ви жертвою в бої"; сл. П. Капельгородського), "Заграй, кобза­рю!" (сл. X. Рябоконя), "Облетіли пелюстки" (сл. В. Чумака), "Перше травня" (сл. П. Тичини), "Шалійте, шалійте" (сл. О. Колесси, аранж. В.; всі — на поч. 1920-х); "І затремтіли холодні сніги", "Ми діти волі" (сл. Ю. Жилка, 1925), "Навіки між нами" (сл. Г. Чубука), "Пам'яті Леніна" (сл. О. Слісаренка, 1927), "Колективна" (сл. П. Капельгород­ського), "Весна" (сл. Д. Єршова), "Проводи" (сл. П. Горбенка; всі — 1930), "Гей, тупни під спів" (сл. Я. Розанкіна), "Гей у лузі" (сл. А. Артеменка; всі — 1937), романс "Стежечка", присв. І. Козлов- ському. Аранжування для хору нар. пісень. Літ, тв.: Українське весілля // Укр. етнограф, збір­ник. — К., 1914. — Т. 1; Теорія українського народ- нього танку. - К„ 1919, ²1920, ^З1963, ^J1991; статті в журналах і газетах 1920-х.

Літ.: Василько В. Микола Садовський та його те­атр. — К., 1962; Бенч-Шокало О. Український хо­ровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. — К., 2002; Підківка О. Після довгих років забуття. — Л., 2003; Золочевський В. Українська народна музи­ка в творчості В. М. Верховинця і і НТЕ. — 1960. — № 3; Верховинець Я. Митець і вихователь і! Мис­тецтво. — 1968. — № 4; Качкан В. Син Бойківсько­го краю // Вітчизна. — 1979. — № 9; Гуменюк А. Хореографічна діяльність В. М. Верховинця // НТЕ. — 1980. — № 1; Дзюба Г. Фольклористична діяльність В. М. Верховинця // Там само. — 1985. — № 1; Верховинець Я. В. М. Верховинець. Корот­кий нарис життя і творчості // Теорія українського народного танцю. — К., 1991; Його ж. В. М. Вер­ховинець: напис про життя і творчість (спогади про батька) II Проблемы музыкального образования. — К., 1993; Його ж. Пам'яті митця: 110 років В. М. Верховинцю — композитору, фольклористу // Соц. культура. — 1990. — N° 1; Його ж. Відрод­ження школи народного танцю Василя Верховин­ця // НТЕ. - 1992. - № 1; Верховинець Я., Сівко- вич М. Як виник і був заборонений "Лондонський гопак" // НТЕ. - 1993. - № 4; Його ж. В. М. Вер­ховинець — хореограф II Зб. наук, праць Полтав. пед. ін-ту. — Полтава, 1999; Соболь О. Три зустрі­чі з В. Верховинцем // Музика. — 2000. — № 1—3; Верховинець Г. Дивовижно поєднував хореогра­фію, пісню і театральне дійство И УМГ. — 2000. — № 1; Дзюба Г. Верховинець крізь "тавро мовчан­ня" // Хрещатик. — 2000. — 18 лют.; Соловей Н. І тернистий, і мужній шлях митця // УМГ. — 2000. — № 3; Рутковська О. Дивосвіт Василя Верховинця, або Репресовані танці // КіЖ. — 2002. — 24 квіт.