АВТОРСЬКА ПІСНЯ (АП., самодіяльна пісня, бардівська пісня, гітарна пісня) — жанр міської масової музичної культури, де автор музики і віршів (співець) співає власних пісень під гітарний акомпанемент. Поширена в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Німеччині та деяких ін. країнах. Характеризується особливою увагою до слова, відносно нескладною музикою, камерністю та ліричністю вислову (насамперед романсово-шансонного). Муз. стилістика АП. сполучає деякі риси російського побутового романсу 19 ст. (особливо т. зв. «жорстокого романсу»), циганської, а надто туристичної пісні, тюремної «блатної» пісенної лірики, одеського міського музичного фольклору та російської емігрантської лірики (О. Вєртинський, П. Лещенко), а в Україні — кобзарського мистецтва, укр. пісні-романсу та стрілецької пісні. Розрізняються власне АП. (музика й сл. співця) та співана поезія (музика співця на сл. іншого автора). Зрідка співаки виконують твори ін. авторів. АП. задовольняє смаки передусім міської молодої інтелігенції, в тому числі технічної.

В умовах тоталітарного суспільства АП. мала неформальний характер, була одним із виявів контркультури, своєрідною реакцією на офіц. культуру, втечею від реальності в «андеґраунд». Поширення АП. відбувалося переважно приватним шляхом: недосконалі любительські аудіозаписи багаторазово перезаписувалися. АП. сформувалася наприкінці 1950-х у найбільших містах Росії (Москва, Ленінград) на гребені «хрущовської відлиги», її започаткували О. Берковський. Ю. Візбор, О. Городницький, Н. Матвєєва, Б. Окуджава. Лібералізована атмосфера «шістдесятництва» живила розвиток АП. Згодом широкої популярності набули інші рос. співці — В. Висоцький, О. Дольський, А. Клячкін, Ю. Кукін, С. Нікітін, О. Розенбаум та ін. Майже одночасно АП. активно поширювалася в Україні, де внаслідок тогочасної нац.-культурної нівеляції побутувала рос. мовою. Яскраві рос.мовні співці з'явилися тут пізніше, на межі 1960—70-х (Б. Бурда, В. Вінарський, Л. Духовний, В. Каденко, Д. Кімельфельд, А. Лемиш, Ю. Рєпников, В. Семенов, В. Сергєєв). 1983 Укр. ТБ показало цикл передач «Телевізійний клуб», де прозвучало й кілька пісень укр. мовою. Одним із поштовхів для розвитку рос.-мовної АП. в Україні стала реакція на трагічні події під час окупації Афганістану (поява т. зв. «афганської пісні»).

З кін. 1950-х рос.-мовна АП. переживала в Україні кризу. Ще наприкінці 1950-х почали створюватися перші клуби самод. пісні (КСП); у Києві — в 1959 (спершу як пісенні секції при турист, клубах, а від серед. 1970-х в Україні як самост. інституції), їх роль в Україні неоднозначна. Спочатку КСП мали позитивне значення, перебуваючи в опозиції до офіціоз. культури, а згодом, з появою укр.-мовної АП., стали фактором денаціоналізації етносів України (не лише рос. тексти, а й національно нівельована муз. мова).

Спробою посилення ролі рос.-мовної АП. стала І Всесоюзна нарада КСП у Москві (1987), де досить широко було представлено й Україну. Перші АП. українською мовою виникли в Києві, десь у середині 1960-х (А Горчинський — «Троянди на пероні», «Квітка ромена»). На поч. 1970-х укр.-мовна АП. з'явилася у Львові у вигляді співаної поезії (В. Морозов), а згодом у Києві вже як власне АП. (І. Жук, В. Шинкарук). Вона відрізняється більшою роллю музики в її співвідношенні зі словом, активнішими творчими пошуками, інтересом до фольклору, ширшими функціями (пробудження нац. самосвідомості та інтересу до укр. мови й культури).

У Києві перший концерт укр.-мовної АП. відбувся 1985 в Молодіжному т-рі з ініціативи тодішнього головного режисера Л. Танюка. 1988 у Львові з'явився т-р АП. «Не журись!» (В. Морозов, А. Панчишин, Т. Чувай та ін.). На хвилі нац. піднесення в Україні 1988—91 укр.-мовна АП. вийшла з «андеґраунду» й розквітла на фестивалях «Червона рута» й «Оберіг» (останній розділився на 2 однойм. фестивалі). Відтоді визначалися такі лінії АП.: поп-бард {В. Морозов, Л. Бондар, згодом С. Підкаура, С. Шишкін, гурти «Очеретяний кварк», «Чорні черешні»), рокбард (гурт « Рутен/'я», пізніше — М. Алімов, гурти «Арахнофобія», «ЗАО»),' гротесково-пародійна (І. Сітарський, згодом В. Асауленко, Ганна Лев, гурти «Метелики», «Дід Свистун і казкові хлопці»), імпресіоністська (І. Козаченко), особливо соціально-критична та політ.-сатирична (В. Давидов, А. Панчишин, О. Смик, Тризубий Стас), нац.-патріотична (Н. Бурмака, Е. Драч, К. Москалець, О. Покальчук, згодом Ю. Коваленко, А. Сенченко, В. Чудик), у тому числі її неокобзарське відгалуження (В. Жданкін, пізніше Ю. Баришовець, І. Виспінський, В. Непом'ящий, Р. Терентьєв). Останнє та її відгалуження здебільшого побудовано на особливостях укр. фольклору, по-сучасному переосмислених або стилізованих. Із часом струмінь фольклоризму в АП. не переривався (дует «Обрій», гурти «Колесо», «Мак Дук», «Ранок», В. Демченко, М. Жилкіна). Те саме стосується й традиц.- ліричної лінії (О. Богомолець, О. Дяк, В. Лозова, С. Мороз, В. Нестерчук, О. Павлишин, 3. Слободян, В. Смотритель). З'явилися й нові лінії АП.: дитяча (гурт «Коза-дереза», дует «Батько й син»), джаз-бард (О. Войтко, О. Гончарук), панк-бард (О. Кравченко), грандж-бард (ранній період гурту "Мертвий півень'}. Сформувалися регіон, школи укр.-мовної АП: спочатку львівська на чолі з В. Морозовим і А. Панчишиним, згодом житомирська, сформована В. Шинкаруком, що культивує укр. (особливо місцеву, поліську) визначеність музики. Поступово розширювалися віковий, соціальний та нац. склад співців, тематика пісень, географія їх побутування та способи розповсюдження. З-поміж співців з'явилися діти (дует «Батько й син», Р. Бухаленко), священики (о. Р. Барановський). До укр. нац.-патріот, тематики почали звертатися неукраїнці за походженням (Е. Крупник).

Укр.-мовні співці з'явилися за межами України (українець Р. Гавран у Польщі, пізніше — Канаді, казах Т. Абільмажинов у Казахстані). Почали випускатися профес. записані магніто- альбоми окр. співців і гуртів, груп співців, фестивалів, компакт-диски. Із здобуттям Україною незалежності розвиток АП. дещо уповільнився, змінився з інтенсивного на екстенсивний. Разом зі зменшенням питомої ваги соц.-критичної, політ.-сатиричної, нац.-патріотичної і традиц.-ліричної ліній виникли інші, нетрадиційні напрями АП., що розмиває її жанр. межі: розширення складу учасників, урізноманітнення інструментарію, способів гри, театралізація (бард-театр «Вир», І. Коваленко, А. Чернюк), у тому числі у бік т. зв. актор, пісні. Відбувається поступове переростання укр.-мовної АП. в жанр акустичної музики.

Література;

•      Різник О. Сучасна авторська пісня і тенденції її розвитку в Україні.: Автореф. дис. ... канд. мист-ва. — К., 1992;
•      Його ж. Українська авторська пісня. З чого почати? // Живописна Україна. — 1992. — № 1—2;
•      Його ж. Українська авторська пісня. Основні етапи розвитку // Укр. культура. — 1993. — №1,2;
•      Його ж. Про авторську пісню, "витончені" та "грубі" матерії в мистецтві // Посвіт. — 1993. — № 10—12;
•      Його ж. Розмаїття — запорука розвитку. Музикознавчі роздуми опісля двох фестивалів авторської пісні // Там само. — 1995. — № 1;
•      Його ж. Співана поезія як упущена вигода? // Друг читача. — 1992. — 2 груд.;
•      Його ж. Авторська пісня: від популярності до елітарності // Республіка. — 1993. — 17—23 квіт.;
•      Його ж. Стати пісенною совістю нації // Нар. газета. — 1993. — Числ. ЗО;
•      Його ж. Мистецтво мобілізуючого сенсу // Укр. слово. — 1995. — 5 листоп.;
•      Його ж. Авторская песня в постсоветской Украине: вопросьі двуязьічия. — Окр. відб.