Жартівливі пісні - сайт "Композитор"

ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ (ЖП.) — один із шарів українського музичного фольклору жартівливого чи сатиричного змісту. Прояви гумору в різних його градаціях зустрічаються майже в усіх жанрах укр. нар. пісенності, оскільки гумор як одна з визначальних рис нац. ментальності супроводжував українця впродовж усього життя. Жартівливий елемент простежується вже в старовинних обряд, піснях: у веснянках і гаївках ("Хвалилася береза"), петрівочних і купальських ("У Києві зорі"), жнивних ("Од куреня до куреня котилася кухва") тощо. Найчастіше, як у піснях весн. циклу, гуморист, образи й ситуації пов'язуються зі взаєминами молоді й подружніми стосунками. Веселим струменем насичено більшість ігрових пісень ("Просо", "Чоловік і жінка"), колядок ("Пречиста по груші ходила"), нар. обрядів "Маланка" й "Коза". Жарт, епізоди складають понад 2/3 весільного обряду (переспіви-змагання бояр — "Чом, буяри, не співаєте?", дружок — "Чом, світилки, не співаєте?", свах — "Хвалилася сваха" та ін.), переважаючи у 2-й його частині (понеділкування, циганщина тощо). Гумористичні сюжети зустрічаються в кантах ("Ой під вишнею"), але здебільшого вони мають пісенні аналоги.

В окремий жанр українського фольклору виділяються ЖП. переважно побутового змісту. В них висміюються людські, зокрема сімейні взаємини, риси зовнішності й поведінки, аномальні з точки зору нар. моралі. Осноавне змістове навантаження тут припадає на текст, розрахований на уважне сприймання, позаяк наспів, композиція строфи, засоби виконавства мають лише підсилювати комічний ефект. ЖП. беруть початок у творчості співців-скоморохів, згодом складалися кобзарями, лірниками, бурсаками, мандрівн. дяками, козаками та ін., виконувалися на вулицях, на вечорницях, гулянках, забавах, танцях, розважальних нар. зібраннях тощо.

Найчисльнішу групу жартівливих пісень, т. зв. жартівливої лірики, присвячено молоді, зокр. різним етапам взаємин парубка й дівчини: заклик на вулицю ("Добривечір, дівчино, куди йдеш?"), залицяння ("Ой я, молода, на базар ходила"), побачення ("Якби мені не тиночки"), освідчення ("Та не люблю я ні Стецька, ні Грицька"), сватання ("Ой ти гарний, Семене") — тобто весь цикл аж до весілля.

Наступна численна серія висвітлює перипетії сімейного життя: порівняння його до й після одруження ("Казав мені батько"), суперечки й сварки ("Била жінка мужика"), нерівний шлюб ("Задумав дідочок"), зрада ("Я ж тебе, Галю, не лаю"), вади характеру — безгосподарність, скупість, неохайність тощо. У жартівливих піснях сформувалися певні сталі типи персонажів, що переходять з однієї пісні в другу: парубок-пияк і гульвіса, вередлива красуня, невдалий залицяльник, весела вдовиця, сварлива дружина, простуватий чоловік та ін.

ЖП. класифікуються за формою композиції або викладу змісту (О. Дер, А. Іваницький):

Пісні-діалоги, побудовані на контрасті, протиставленні та зіставленні ("Гей, люди їдуть по ліщину"), що найприродніше досягається за участі кількох виконавців або груп; при виконанні ж тією самою особою уявна діалогічність здійснюється засобами зміни голосу, інтонації, міміки тощо.

Пісні-самооповіді (монологи), де співак подає самохарактеристику у смішному вигляді, розкриваючи невідповідність дійсності й побажань ("Коли б мені зранку"), наказів і вчинків ("Казала мені мати"), слів і дії ("Умираю, моя мати").

Описові пісні, де текст подається від третьої особи, неначе сторонній спостерігач розповідає про кумедні події, ситуації, сцени, риси характеру тощо. У таких піснях часто присутній веселий приспів, що відтворює звучання нар. інстр. ("Тринди, ринди, риндиця"), рухи танцюристів ("Гоп, чуки, чуки, чуки") тощо. Пісенний зміст буває досить докладним: перелічуються процеси праці (сіяв, вибирав, молотив — "Кум з кумою залицяється"), події за днями тижня ("Вчора була неділенька, нині — понеділок"), дійові особи ("Сватав мене, матінко, перший") і т. ін.

Пісні змішаної форми, де всі перераховані типи викладу поєднуються, як і засоби комізму. Один з найпоширеніших прийомів — накопичення, нанизування деталей, сукупність котрих яких створює комічне враження ("Ой кум до куми залицявся").

Музична мова ЖП. не має яскраво виражених жанр, ознак. У них переважає жвавий темп, неширокий діапазон мелодії, середній регістр, однорядковий наспів, що варіюється. Комічний ефект підсилюється: а) коли текст і наспів розвиваються у паралельному ключі ("Ой ішов я вулицею раз"); б) коли текст і наспів суперечать одне одному ("Чи не той то Омелько?"). У мелодичних структурах домінують короткі одноелементні наспіви, часті повтори провідної мелод. фрази. Плавний розспів зустрічається лише у випадках навмисного пародіювання, напр., лірич. пісні ("Ой знати, знати, хто кого любить") чи змалювання вайлуватого парубка ("Та куди їдеш, Явтуше?"). Часто в мелодії імітується сміх ("Мав я раз дівчиноньку чепурненьку"), використовується скоромовка ("А куди їдеш, моє серде- няточко, Степане?"), іронічно передається плач, зітхання ("Ой умру я, умру, буду ся дивити"). Варіювання мелодії, як правило, сполучається з поступовим прискоренням темпоритму ("От такий-то я, Ярема"). У структурі домінують ква- дратність, парний розмір (²/₄; %) квантитативна ритміка (кількість звуків відповідає кількості складів).

За змістом і музичним складом з жартівливими піснями змикаються танцювальні пісні.

		Сб, 20.04.2024
	Композитор